Світлана Лінивенко з рідного Барвінкового виїхала 23 березня 2022 року. Рішення про евакуацію далося важко. Та жінка розуміла: вона відповідальна не тільки за себе, з нею донька, мама. Зі слізьми на очах, з болем у серці вона нашвидку пакувала «тривожну» валізу. Тішила себе думкою, що виїздить не на довго, що все скоро має скінчитися.

Як тільки  після ворожного обстрілу відновився рух евакуаційних поїздів, поїхали групкою: Світлана з донечкою Владою, мамою та подружка зі своєю донькою.

–По дорозі до Львова  потяг тричі потрапляв під обстріли. Дві неймовірно тяжкі доби в переповненому вагоні, — пригадує Світлана Лінивенко. — 25 березня перетнули кордон з Польщею. Ми їхали просто в нікуди. На той час, казали, що Польща не приймає біженців і ми вирішили їхати до Німеччини.

Була ще доба в дорозі автобусом до Шецину, польського містечка, де й знаходиться офіс посольства Німеччини. Але саме того дня їх не прийняли і направили до міста Старгард. Щоб там перечекати і наступного дня таки знову підти до посольства.

–Ми ж вирішили залишитися у Старгарді, не їхати до Німеччини. Думаємо перебудемо тут березень-квітень, і повернемося додому, в Україну, — продовжує пані Світлана. –Тож не я обрала це місто, а місто мене.

Спочатку жили у спортзалі. Потім їх п’ятьох (Світлана, мама, донька, подружка з донькою) волонтери переселили до двокімнатної квартири.

Було важко емоційно. Важко психологічно адаптуватися до обстановки, прийняти ситуацію…

–Тіло було у Старгарді, а серце у Барвінкове, — говорить Світлана. –Хвилювалися за рідних, які не евакуювалися. Донька Владушка постійно дзвонила бабусі, дідусеві, тату, бо навіть під час обстрілів вони не виїжджали з Барвінкового.

… Барвінківчанці  допомогали волонтери Об’єднання українців у Старгарді.

–Це українці, які народилися у Польщі. Хоча й мають вони польське громадянство, але в душі це істинні українці, які шанують, знають і продовжують наші національні традиції. І війну в Україні вони сприйняли як свою біду. Тож допомагають нашій країні чим можуть і як можуть, — продовжує розповідь Світлана.–.На підтримку Збройних сил України провадять різні благодійні акції, влаштовують дні української культури у Польщі. А ще допомагають адаптуватися в своїй країні тим українцям, яких з домівок вигнала війна…

До цього острівка України в Польщі (так барвінківчанка називає це дружнє для наших біженців об`єднання) долучилася й сама Світлана.

Світлана за другою вищою освітою – психолог. До війни закінчила Одеський державний педагогічний університет. Проводила (і досить успішно) офлайн і онлайн консультації. Це були зустрічі про любов до себе, про про особистісний рст, про внутрішні ресурси і можливості.  І цей досвід роботи з людьми Світлані знадобився і в Польщі.

–У вересні 2022 року я отримала перший проєкт по психологічним консультаціям для українців, які опинилася у Старгарді під час війни. Таку можливість участі у проєкті та власне роботу у проєкті надала мені пані Івона Марцишак (заступниця голови правління Об’єднання українців у Старгарді). Вона стала для мене, як ангел, який підтримує. Та хіба тільки для мене? Івона та її чоловік Руслан Марцишак, котрий є отцем Русланом у Греко-католицькій церкві і власне до якої ходять багато українців, надали дружню і таку необхідну підтримку для сотень наших співвітчизників, які знайшли прихисток від війни в Старгарді.

Два роки поспіль психологиня з Барвінкового в Українській світлиці, яка належить польському волонтерському об’єднанню,  проводить ресурсні зустрічі з дітками та тренінги з дорослими.

Хоча й термін дії проєкту закінчився, та Світлана не згорула роботу по психологічній підтримці українців, які адаптуються до життя в іншій країні.

–Зараз у мене з’явилася ідея проведення прямих ефірів з українськими жінками, які хочуть  мати  розуміння самих себе, які готові вчитися самодопомозі.  Мої поради їм у поміч. І я тішуся з того, що жінки йдуть на контакт, знаходять в моїх ефірах корисність, — ділиться Світлана.

Світлана себе знайшла. Знайшла в чужій, але гостинній країні. У місті, яке її прийняло. Яке дало їй та її рідним не тільки спокій, а й можливість допомогти іншим.

Жити, тільки сприймаючи допомогу інших, — не в її принципі. Світлана прагне бути корисною іншим. Допомагати так, як вміє, як може.

Її допомога – це більше 5000 годин психологічних та терапевтичних консультацій. І це не просто цифра з трьома нулями. За нею — діти і дорослі, яким вона допомогла порадами, заняттями, активностями.

Її допомога  — це внески на підтримку Збройних сил України, участь у різних благодійних акціях, це психологічні  сесії, які проводить за донати.

…Життя у двох реаліях, яке рве тебе на дві частини. Одна там, у рідному Барвінковому, в Україні. І тут, дружній Польщі. Це важко. Та вона знаходить в собі сили додати труднощі. Головний аргумент її перебування у Польщі. — безпека донечки, її розвиток, її освіта. Влада закінчила з відзнакою і наш Барвінківський ліцей №2, і  початкову школу у Польщі. Зараз дівчина вчиться на другому курсі технікуму. До слова, перший курс теж закінчила з відзнакою. Влада – майбутній турагент   У Барвінковому школярка  ходила на танці до Оксани Буйницької, тут, у Старгарді вона теж відвідувала гурток з хореографії. А зараз активно займається у тренажерній залі.

Дівчина сумує за татом, за рідними, друзями,  але розуміє, що треба навчатися і рухатися вперед. І в цьому русі вперед у дівчинки була і буде завжди поруч МАМА.

Ірина Столбова

Фото – Світлана Лінивенко