Великий внесок у Перемогу у Другій світовій зробили барвінківчани.У роки війни коштом наших земляків була створена Барвінківська танкова бригада. Значні кошти були внесені нашою церквою і особисто батюшкою Андрієм. Тоді це особливо не розголошувалося. Ця створена бригада брала участь у розгромі фашистів у Берліні. Я це пишу для того, що, можливо, хтось більше знає про цю подію.
У 1981 році я був на відпочинку в Калінінградській області, тоді з екскурсією проїжджали повз цю бригаду. Знаю також, що свого часу при особистій участі М.І.Ткаленка влаштовувалися обмінні поїздки делегацій між бригадою і Барвінковим.
Цікаво було б почути інформацію про ці факти від інших наших земляків. Про це може знати В.І. Мандрика.
Володимир Верютін, мешканець села Пригоже.
Віктор Мандрика дійсно знає про Барвінківську танкову бригаду багато цікавих історичних, документальних відомостей. Всі ці факти він систематизував у свою самвидав збірку «Танкісти-барвінківці». Тут і його авторський матеріал, і спогади москвички Марії Мєщанової про свого батька-танкіста, який бав участь і в звільненні Барвінківщини, і сама історія бригади, фотоілюстрації, копії унікальних документів… Ми друкуємо авторський матеріал Віктора Івановича, який відкриває його збірку.
Без права забуття
Славну сторінку у справу визволення міста Барвінкове і сіл району від німецько-фашистських загарбників вписали воїни 31-ої Гвардійської окремої вогнеметної ордена Кутузова другого ступеня танкової бригади, якою командував генерал-майор Д.М. Бурдов (пізніше її очолив полковник С.О.Хопко). За відмінні бойові дії у визволенні Барвінківщини наказом Верховного Головнокомандуючого від 10 вересня 1943 року бригаді в числі інших військових підрозділів присвоєне почесне найменування “Барвінківська”.
Великий бойовий шлях пройшла бригада в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Танкісти генерал-майора Д.М.Бурдова брали участь у визволенні лівобережної і правобережної України, зокрема в боях за визволення Барвінкового, Павлограда, Славгорода, Запоріжжя, відзначились у боях на Прикарпатській Україні, в Чехословаччині, Польщі.
За виявлені мужність та відвагу на фронтах 2075 солдатів, сержантів, офіцерів бригади нагороджено медалями “За відвагу” і “За бойові заслуги”. Найвищої нагороди -ордена Леніна – удостоєні генерал Денис Максимович Бурдов, майори В.Є.Перепічний (посмертно), В.П.Чорночалов, старший лейтенант М.С.Гарбузов. Старшому лейтенанту І.О.Чупілко присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А 23-літній командир 517-го окремого танкового батальйону із складу 31-ої окремої танкової бригади капітан Олексій Тимофійович Мєщанов саме за бої на околицях Барвінкового отримав орден Суворова третього ступеня, що було рідкістю, адже тієї нагороди удостоювалися виключно полководці. І ще один штрих. За роки війни особовому складу бригади оголошено дев’ять подяк Верховного Головнокомандуючого.
Але повернемося до історії. До середини 1944 року колгоспники, робітники та інтелігенція нещодавно звільненого Барвінківського району зібрали 1 млн. 503 тисячі карбованців на побудову танкової колони “Барвінківець”. Трудящі Барвінківщини звернулися із сердечним привітанням до воїнів-визволителів 31-ї гвардійської Барвінківської окремої танкової бригади. У своєму посланні вони писали: «Рідні наші визволителі! Ваша чиста кров освятила землю нашого рідного міста. Ваша безстрашність і відвага повернули нам життя, свободу і честь радянських громадян. Немає слів, якими б можна було висловити нашу радість, любов і подяку за наше визволення».
Цього листа представники делегації від Барвінківщини зачитали на урочистостях з нагоди вручення воїнам-гвардійцям 11 вогнеметних танків Т-34 з написом “Барвінківець”, які відбулися 5 червня 1944 року в Павлограді. Вручені тоді танкістам грізні бойові машини дійшли до Берліна.
У листі-відповіді фронтовики писали: «Дякуємо за теплого батьківського листа і подарунки, які ви надіслали нам — визволителям м. Барвінкового. Ваші подарунки свідчать про велику любов, що виявляє весь радянський народ до своєї Червоної Армії». Далі бійці і командири розповіли барвінківцям про свої нові бойові успіхи, передали їм бойовий армійський привіт і запевнили, що повністю виправдають високе найменування «барвінківців».
Автор цих рядків, працюючи на різних посадах в редакції райгазети “Жовтневі зорі”, в райкомі партії неодноразово зустрічався з багатьма воїнами 31-ої окремої танкової бригади й інших військових підрозділів, які носили найменування “Барвінківських”. Часто приїздив у Барвінкове москвич Іван Матвійович Бондарєв, автор книги “Огнеметчики”, де розповідається про бойовий шлях бригади. З ним ми переписувалися довгі роки. Скорботно, але колишнього командира 506-го окремого танкового батальйону І.М.Бондарева вже немає в живих.
Постійно приїздив на день визволення міста Барвінкове танкіст Іван Степанович Лещенко з Горлівки, щоб поклонитися праху загиблих, похованих біля Монументу Скорботна Мати, що на Чумацькій горі, покласти квіти до пам’ятного знаку “Танк”, на відкритті якого він був у 1978 році.
Ще не зітерлися в пам’яті й моменти інших зустрічей з учасниками боїв за Барвінкове: підполковником із Бердянська Іваном Тимофієвичем Коритіним, Іваном Сергійовичем Гедройцем із Санкт-Петербургу, Левом Тимофійовичем Івановим з Криму, який під час відвідин міста багато знімав на восьмиміліметрову кінокамеру. На жаль, через вихор останніх історичних подій на Україні вони десь загубилися.
Дружні стосунки барвінківчан із воїнами, яким було присвоєне почесне звання “Барвінківських” – З 9-ї гвардійської стрілецької дивізії, 31-ї гвардійської окремої танкової бригади, 1890-го окремого самохідного легкого артилерійського полку, 517-го окремого танкового батальйону, які були започатковані ще роки війни, підтримувалися аж до кінця 90-х років минулого століття. Представники від частин приїздили в Барвінкове на святкування Дня визволення, юнаків призивного віку з району направляли служити в ці частини, щорічно на свята у вищеозначені військові підрозділи надходили подарунки від трудових колективів Барвінківщини.
Віктор Мандрика, барвінківчанин
