23 червня — день болю для Барвінківської громади. Саме цього дня у 2022 році, в перший рік повномасштабної війни, наша земля втратила двох своїх синів — Сергія Козакова та Валерія Павленка.
Вони були різними.
Сергій — залізничник, слюсар з ремонту рухомого складу. Працював на Укрзалізниці, мав мирну професію, будував своє життя, мріяв про майбутнє. Та коли ворог прийшов на українську землю, добровільно став до лав захисників. Старший солдат, гранатометник батальйону «Айдар». Свій останній бій він прийняв поблизу Павлівки на Донеччині. До свого 25-річчя не дожив лише 12 днів.
Валерій — звичайний сільський трудівник із Нової Миколаївки. Комбайнер, зварювальник, господар, майстер на всі руки. Людина, яка все життя працювала на землі, вирощувала хліб, дбала про родину. Навесні 2022 року він узяв до рук зброю і став на захист держави. Старший сержант, командир відділення 53-ї окремої механізованої бригади. Загинув під Єгорівкою. Йому було 50 років.
Різний вік. Різні професії. Різні долі.
Але було те, що об’єднало їх у вирішальну для країни годину. Вони не шукали виправдань і не чекали, що хтось інший захистить Україну. Вони добровільно стали у стрій, бо інакше не могли. Бо Батьківщина потребувала своїх синів.
У найважчий час залізничник і хлібороб стали воїнами. Саме на таких людях тримається держава. Саме завдяки таким Героям живе й бореться Україна.
Світла пам’ять Сергію Козакову та Валерію Павленку.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
