Звичайна дівчина, з простої родини, з нашого маленького українського містечка Барвінкове довела: якщо ти наполегливий, маєш мету, робиш кроки до своєї мрії – перед тобою відчиняються будь-які двері. Якщо є бажання і цілі, то треба діяти.
Закінчила Людмила Бутенко Барвінківську ЗОШ №1, здобула спеціальність кухаря-кондитера в місцевому ліцеї. А ще отримала спеціальність бухгалтера в САТУ. Та знайти роботу не вдалось, а мрія була поїхати за кордон. А тут ще й сестра поділилась інформацією, що є така програма Au Pair, що в перекладі означає «член сім’ї», для дівчат віком від 20 до 27 років. За цією програмою можна за контрактом влаштуватись до багатої родини за кордоном, допомагати у догляді за дітьми. Та що це за програма, які умови, до кого звернутись? Питань було безліч. Добре, що в наш час відповіді на будь-яке питання можна знайти в інтернеті, тож і Люда скористалась сучасними технологіями. Знайшла і агентство в Харкові, яке працює саме за цією програмою. Та перше ж питання: чи знає вона англійську, змусило на рік відкласти поїздку. І, хоч в школі вивчала мову, та того виявилось не достатньо. Дівчина одразу пішла на курси з англійської і рік вивчала іноземну. А потім знову повернулась до того ж агентства.
Мама не хотіла відпускати, і сестра хвилювалась, адже Люда зібралась їхати за кордон сама, не маючи там ні друзів, ні рідні, ні знайомих. Та дівчина наполягла на своєму бажанні, підписала на три роки контракт, і через деякий час вже перший ранок зустрічала в Копенгагені— столиці Данії.
І тут її чекала нова несподіванка, адже англійська мова звучала зовсім по-іншому, і знову довелось вдосконалювати мову вже на практиці. Та барвінківчанка не розгубилась — поки тривав контракт, у вільний час відвідувала місцеву мовну школу Sprogcenter Hellerup, де вивчала датську.
Згодом влаштувалась консультантом до взуттєвого магазину, винайняла житло. А ще, вступила до університету Pеdagogud dannelsen University College Capital i Kobenhavn, аби здобути педагогічну освіту. Студентські роки були важкими, адже всі предмети викладалися датською. Важко було і у фінансовому плані, адже сама сплачувала і за навчання, і за житло, і треба було щось і їсти, і одяг купувати. Тож і поєднувала навчання і роботу. А коли отримала диплом спеціаліста, влаштувалась на роботу до приватного дитячого садочка.
Нині Людмила працює на посаді головного педагога. До її обов’язків входить не лише робота з дітьми. Вона організовує збори батьків щотижня, з кожним зустрічається індивідуально, аби обговорити успіхи їх малюка та спланувати єдину програму дій у співпраці батьків та педагогів для успішного виховання дітей. На тих зібраннях також планують, де поїдуть їх діти цими вихідними чи найближчими днями, які дитячі театри чи музеї, кінотеатри, басейни, атракціони чи зоопарки вони відвідають. Або просто відпочинок на природі за містом. За всі ці розважальні розвиваючі заходи сплачує дитячий садочок. Також, головний педагог відвідує зібрання в комуні (у нас міськрада), які проходять двічі на місяць, аби вносити пропозиції щодо програми розвитку дітей та покращення роботи виховного закладу.
Минулого року Людмила знаходилась в декретній відпустці. Родина поповнилась другим малюком. До речі, в Данії декретна відпустка надається тільки на перші півроку, а якщо мама хоче побути з малям довше, вона може продовжити відпустку на певний період, написавши заяву, однак, за свій рахунок.
Я попросила Людмилу розповісти про країну, де вона тепер живе й працює.
Отже, на перший погляд, виникає питання, чим же ця країна привабила, якщо… ціни на одяг і їжу дуже високі, житло теж не дешево і головне – геть за все треба платити. А податки! Кожен, хто працює, із зарплати платить від 38% до 60%!
Та вже під час розмови мої перші враження розвіюються. Так, все дорого, і важко для приїжджих. Їм датчани допомагають в усьому. Треба житло – комуна знаходить будинок і цілу родину поселяє, за них сплачує всі послуги, ще й гуманітарну допомогу дає. Влаштовують безкоштовно їхніх дітей в садочки та до школи. Надають безкоштовно медичні послуги.
А іноземцям тут треба не просто самим про себе піклуватись, а ще й довести, що гідні жити в їхній країні. Для місцевих датчан все набагато краще — країна поважає свій народ і піклується про нього. І, сплачуючи податки, вони впевнені, що всі ті кошти на благо й розвиток їхньої країни, а значить і для кожного з них.
Студенти (датчани) теж навчаються в Данії безкоштовно, ще й отримують стипендію. А ще, до п’ятнадцяти годин на тиждень можуть десь відпрацьовувати, і заробляти стільки ж, скільки отримують стипендії.
Цікавим є те, що з різних країн Євросоюзу їдуть студенти, аби отримати вищу освіту саме в Данії. Не лише тому, що для них ця освіта така ж безкоштовна, а й тому, що рівень викладання дуже високий. І не дивно, що в вузах можна зустріти молодих людей із Швеції, Італії, Німеччини…
Тож, коли Україна стане повноправним членом Євросоюзу, можливо, наша юнь теж отримає можливість здобувати вищу освіту в Данії безкоштовно. Та й не тільки освіта стане доступнішою.
Кожна родина В Данії під час відпустки обов’язково їде у подорож до іншої країни, взимку обов’язково до моря, на острови. Відпустка надається на чотири-п’ять тижнів.
Любить подорожувати і Людмила. На сторінках соціальних мереж можна переглянути світлини з країн, які вона вже відвідала. Та найбільше вражень лишились від подорожі на Карибські острови на найбільшому лайнері в світі Harmony of the Seas («Гармонія морів»), його ще називають плаваючим містечком. Кількість відпочиваю чих шість тисяч триста пасажирів та членів екіпажу дві тисячі сто чоловік.
В Данії барвінківчанка зустріла й своє кохання, зараз молоді батьки разом виховують донечку й синочка. Та малесенький вік дітей не є завадою для подорожей. За роки перебування в Данії, Людмила мала можливість подорожувати багатьма країнами світу. І мрія збулась— побачита світ на власні очі, відчула, як можна жити і радіти кожному дню, радіти теплому сонечку та співу пташок, милуватись прекрасними квітами, занурюватись в культуру інших країн, а головне – жити і мати свою родину в Данії. Нещодавно дівчина отримає датський паспорт, хоча, він дався їй не легко. Адже, для того щоб його отримати, треба 9 років прожити в Данії, вивчити мову, історію і культуру країни, здати п’ять екзаменів, і пройти співбесіду-випробування з допитом у місцевій поліції, який тривав більше години, де датською чистою мовою маєш доводити, чому ти вирішив лишитись жити саме в їхній країні.
В Данії поважають українців за розум і працелюбність, і якщо маєте мрію і добрі наміри, знання англійської в будь-якій країні світу допоможуть досягнути будь-яких висот.
Рішення про безвіз з Євро союзом родина Бутенко чекала з особливим нетерпінням.
—Для мене без візовий режим – це просто величезна радість, — ділиться Людмила, — адже тепер, коли не потрібно відкривати візу, наскільки простіше стало моїм рідним приїхати до нас в Данію, чи то до сестри в Чехію.
Так, сестра Світлана з чоловіком вже п’ять років, як виїхала за кордон. Чоловік має спеціальність програміста, тож роботу знайшов швидко. На сьогодні, маючи високу заробітну плату і не тільки (там ще працює програма додаткового заохочення для відпочинку працівників, наприклад, на вихідні даються квитки для родини до боулінг клубу, на атракціони чи ще на якісь розважальні заходи).
А ще молода пара до поїздки за кордон не наважувалась на батьківство, а сьогодні виховують донечку і не хвилюються за її забезпеченість. Тож, безвіз дає можливість відвідувати бабусі своїх маленьких онуків за кордоном частіше.
Ось така історія сучасної Попелюшки з Барвінкового. Дехто скаже, їй просто пощастило. Та дівчина доклала чимало зусиль, аби ось так пощастило. І скільки переживань та труднощів довелось пережити їй — знає тільки вона.
А ми сподіваємось, що безвізовий режим з Євросоюзом допоможе українцям краще пізнати їнші країни, щоб на своїй власній, рідній українській землі теж створити європейські умови життя. Якщо вже не для своїх батьків, то для дітей.
Адже Європа починається з тебе.
