Саме таке захоплення передається з покоління в покоління в родині барвінківчанки Ольги Куплевацької. Сама дівчина почала вишивати з одинадцяти років. Бабуся В.І.Підмогильна традиційно передала свої знання й вміння і доньці Т.М.Белименко і обом онучкам Олі та Наталії. Все надбання ще від прабабусі тепер передає Ольга й своїй доньці Анастасії. Дівчинка зараз навчається в четвертому класі. І до родинної вишивки ставиться з цікавістю та повагою. Має Настя вже свої перші невеличкі картини, вишиті і нитками, і бісером.
— В нашій родині традиції вишивання передаються з покоління до покоління, посміхається щиро Оля,— в цих вишиванках, рушниках, серветках зберігається історія нашого народу. Кожен візерунок має своє значення. Адже з давніх часів в Україні кожна жінка, кожна дівчина вишивала вбрання для себе й коханого, своїм дітям…
Такі сорочки були оберегами. Навіть є орнамент «Берегиня», який вишивали і на сорочках і на рушниках. А добра українська традиція, щодо весільного рушника. А звичаї, коли готувалось придане й складалось до великої скрині. Вишивання – це народне мистецтво.
Варто зберігати та оновлювати всі його види. Адже це є усвідомленням свого родоводу, духовних традицій та відродження культури українського народу. У виробах вишивальниці виражають світ краси й духовності, поетичне осмислення, образи, коріння яких поринає у міфологію, звичаї та уявлення наших предків.
В нашій родині зберігаються вишиті сорочки, які вишивала ще прабабуся Надія. Повністю вишите національне вбрання є й бабусі Валі. Сорочки, запаски, фартухи, плахта, жилети. А ще — прикраси, та пояси. Вона старанно зберігала всі вишиті роботи своєї мами, часто розповідала нам про долю нашої родини. Прабабуся, Н.С.Орельська, все життя прожила із свекрухою. Вони разом ткали, шили і вишивали руками для своєї родини. Гачком в’язали мережки. Та, найбільше, вишивали сорочки, рушники й постіль. Тоді вважалось, що на ліжку має бути якомога більше подушок різних розмірів у вишитих наволочках. Простирадла не просто вишиті, а по низу повністю були вкриті мереживом, в’язаним гачком. Покривала теж вишивались традиційно.
Кожна робота виконувалась з дотриманням техніки вишивання. Чи то хрестик, чи гладь – зовні мають бути рівнесенькі стьожки, а зі зворотнього боку — рівнесенькі рядочки, без вузликів чи квадратиків. Ми й донині строго дотримуємось правильної техніки вишивання. Навіть на виставках, я звернула увагу, що роботи оглядаються й оцінюються, в першу чергу, зі зворотнього боку. А вишита робота з дотриманням техніки свідчить про якість та майстерність. Разом з вишиванням передається від матері до доньки, від бабусі до онучки й вміння в’язати гачком та спицями. А ще — любов до народної пісні.
В.І.Підмогильна була активною й творчою людиною. Такі ж і онучки в неї. Оля і її сестра Наталія активно брали участь у різних творчих виставках як в рідному Барвінковому, так і за його межами. Найчастіше їх роботи виставлялись в Харкові. Дівчата брали участь у фестивалі «Крокове коло», де отримали грамоти й дипломи. Оля на цьому фестивалі отримала два дипломи І ступеню по ремеслознавству та за змістовну доповідь. А ще в Києві, Тернополі. В колекції моєї співрозмовниці ціла кіпа дипломів, грамот, альбом з фотографіями з різних фестивалів.
Нині Оля — мама трьох діточок і перебуває в декретній відпустці по догляду за малям, тож часу трохи не вистачає.
Однак, родинна традиція підтримується й до сьогодні. Вечорами, у вільну годинку, разом з мамою та донечкою беруться за вишивання. Оля зараз вишиває ікону, мама рушника, а Настя невеличку картину з вовком, з мультику. Трохи менша активність у виставках і фестивалях, та кількість робіт постійно збільшується. А рушників вже чимало розійшлось на подарунки. Як, до речі, й ікони.
