У музеї села Погонівки представлено багато вишиванок, та привертають увагу три величезних роботи. Вони вражають не лише розмірами, а й майстерністю, точним відтворенням сюжету.
— Це картини нашої землячки Ніни Селіверстової, — пояснює сільський бібліотекар, вона ж керівник музею Л. Мазур. – Ніна Іванівна багато своїх вишиванок передала нам до цієї української світлиці. І ось в правому кутку її робота, де зображені церковні куполи, що врізаються у небесну височінь. Правда ж, красиво?
Слів немає – красиво. Величаво. Оригінально. Народному ремеслу вишивки Ніна Іванівна ніде не вчилася, цю науку вона освоїла вдома. У сім`ї було прийнято у вільний час брати в руки полотно, відтворювати на ньому орнаменти. Змалечку й вчилися шити хрестик до хрестика Ніна та її сестра Люба, і цю любов до вишивки пронесли через все життя.
І не тільки нитками вишивали, а й килимки вибивали спеціальними голками, і гачком в’язали, і бісерну техніку шиття освоїли. Словом, майстрині на всі руки.
А ще сестри мають гарні голоси – співають в ансамблі «Куйбишаночка» з моменту його створення. І зараз, хоча й на пенсії, але репетицій і виступів колективу не пропускають. Ось і костюми для сцени пошили собі самі – тут і вишивка, і мереживо, й аплікація присутні. Старалися, щоб сценічне вбрання не тільки було красивим, яскравим, а й відповідало традиціям українського національного костюму.
—Кожна моя вишиванка — то окрема історія, — говорить Н.І. Селіверстова. – Коли молодшою була, бажання шити мала неймовірне. Із ферми прийдеш втомлена (більше 20 років пропрацювала тваринницею у радгоспі ім.Куйбишева), вдома поки попораєш господарство, хатньої роботи також вистачало – з ніг падаєш, а руки самі до шиття тягнулися. Домашні вже третій сон дивляться, а ти над картиною чаклуєш – очі злипаються, а шиєш…
У той час на все дефіцит був – і на полотно, і на якісне муліне, і схем для вишивання у магазині не купиш, тож творили з того, що мали.
І оця най більша за розміром картина з молодятами в українському вбранні вишита на… звичайній мішковині.
— Шити було ні на чому, розірвала лантух з-під цукру і взялася за роботу, — пригадує майстриня. – Пізніми вечорами вишивала, після роботи на фермі. А через місяць вже картина була готова. Спершу вдома висіла, а потім передала до музею – у своїх кімнатах вже не вистачало стін для вишиванок. 
… І сьогодні, попри вік, сестри-вишивальниці Ніна Селіверстова та Любов Матвійчук не полишають улюбленого заняття. Наразі у них є все, чого колись не вистачало, і ціла валіза різних схем для вишивання, і гарної якості нитки у найтонших відтінках кольорів, і тканини широчезний вибір, ось тільки зір вже не той, і здоров’я не дозволяє багато часу працювати над вишивкою. І, все ж, їх колекція рідко, але поповнюється новими роботами. Майстрині залишають чудовий спадок – десятки вишитих серветок, рушників, картин, доріжок, килимків. І милуватися красою цих робіт можуть не тільки їх рідні, а й односельчани і всі відвідувачі сільського музею. Тут на чільному місці вишиванки знаних у Погонівці рукодільниць. Будете в селі – обов’язково зайдіть до тамтешнього музею, огляньте вишиванки та інші унікальні експонати, що зібрані тут.
