Те, що у Подолівці є джерело із чистою питною водою підтвердили фахівці обласної санітарно-епідеміологічної станції та науковці Харківського національного університету міського господарства ім. Бекетова.
аме співробітники та вчені кафедри екології цього вишу навесні 2016 року провели експедиції по пошуку джерел та аналізу якості води у восьми районах Харківської області, в тому числі і в Барвінківському. Було обстежено десятки природних джерел, відібрано більше 50 проб. Всі зразки води подано на аналіз у СЕС Харківської області. Фахівці цієї спеціалізованої установи, після ретельного дослідження, дали свій вердикт – із обстежених на Барвінківщині джерел найкраща й найчистіша питна вода саме у Подолівці. Точна адреса природного джерела – вулиця Романова, 86, на узбіччі дороги, що веде до сусіднього села Благодатне.
Минулого року прилеглу до джерела територію облаштували – тут з’явилася альтанка, лавочки, стіл, прокладена доріжка з тротуарної плитки. Тепер тут зручно надбати води, можна присісти, відпочити, заховатися від літньої спеки чи дощу. Раніше сюди приходили лише місцеві жителі, а тепер заїжджають і гості. Відгуки про питну воду у цьому маленькому селі ширяться округою.
—Я часто ходжу до джерела, — говорить сільський бібліотекар Галина Бабкіна. – Ми звідси беремо воду, щоб пити, чай заварювати. Якось тут зустрілася з нашою місцевою жителькою – бабусею Лідою. Вона такі цікаві факти розповіла про історію джерела…
Галина Вікторівна, як і годиться справжньому культпрацівнику, що вивчає і зберігає історію й традиції рідного краю, записала розповідь старенької і люб’язно поділилася почутим з редакцією нашої газети.
Л.П. Малюченко (у дівоцтві Романенко), пам’ятає, що цю криницю десь у 50-их роках викопав її батько Павло Юменович, разом із сусідом Михайлом Балабановим. Дівчинці тоді було 7-8 років, та вона пригадує, як в кінці довжелезних сільських городів з’явилася оця криничка. Чоловіки поставили велику діжку, вивели трубу із джерела. Тоді цією водою поливали городину, яку саджали на родючих подолівських землях.
Між городами пролягала вузенька, але довга стежинка, якою ходили і діти до школи, і дорослі у сусіднє село. Тож у спеку втамовували спрагу саме цією джерельною водою. Кружки чи склянки біля криниці не було, тож перехожі відривали листя з капусти, скручували з нього своєрідну чашечку і набирали з джерела воду, — пригадує сьогодні 76-річна Лідія Павлівна.— А моя матуся, Наталія Яківна, ще й освячену вербичку біля криниці посадила – і затінку додалося, і краси. Скільки тут живу – скільки й беру для харчування звідси воду. Є в мене у дворі колодязь, але вона у нім зовсім не така, як у татусевій криниці.
Старенька пригадує й той факт, що за радянських часів спеціалісти досліджували цю воду, також підтверджуючи її високу якість і придатність до вживання.
Л.П. Малюченко може пишатися – її батько по собі залишив добру справу. Його криниця живить водою вже не одне покоління земляків. І сьогодні це джерело стало ще більш популярним.
Редакція вийшла на зв’язок із експертом Центру регіонального розвитку Харківського національного університету міського господарства В.О. Єсіною.
Вона зазначила, що всі ці роботи по подолівському джерелу виконані в рамках проекту соціальних ініціатив «Вода в долонях» у співпраці між Асоціацією органів місцевого самоврядування, Харківським національним університетом міського господарства імені О.М. Бекетова та Представництвом «Шелл Експлорейшн енд Продакшн Юкрейн Інвестментс (IV) Б.В.». Крім того, на безоплатній основі територіальній громаді передано пристрої перевірки якості питної води –іонометр, нітратомер.
Валерія Олександрівна особисто брала участь у реалізації цього проекту і вона з радістю сприйняла звістку, що «Вода у долонях» сприяла відродженню джерела з такою давньою і красивою історією.
