Зацікавило зоряне небо Валентина Прикилу ще з самого дитинства. Хлопчині було близько семи років, коли вперше до його рук потрапив підручник «Астрономія» за десятий клас. А, листаючи його сторінки, найбільше розглядав планети, особливо Юпітер та Сатурн. І щоразу увечері шукав їх на зоряному небі. Та, крім мерехтіння малесеньких цяточок, нічого розгледіти не міг. А так хотілось розгадати зоряний візерунок над головою.
Вже в початкових класах зрозумів, що треба взяти збільшувальне скло, зробити таку собі трубу, тоді, можливо, зможе розгледіти планети ближче. Тож, зробив з картонного листа трубку і з обох боків поставив скельця зі стареньких окулярів, це була перша власна «підзорна труба». І, хоч багато роздивитись не вдалось, та це тільки додало цікавості. А «Астрономія» стала не просто навчальним посібником, а й настільною книгою, з якою засинав малюк.
Вдень, коли з’являлась найменша можливість, розглядав картинки з планетами, галактиками, вичитував кожне роз’яснення під фото, а, якщо чогось не зрозумів, біг до сестри або батьків, аби ті простими словами пояснили малому наукові терміни.
А зоряне небо, як в книжках, так і вночі над головою, все більше вабило та захоплювало. Вперше на сторінках книги вивчав сузір’я, а потім шукав їх на небосхилі.
Одним з найперших було сузір’я Оріон. Виявляється, є п’ять груп сузір’їв. Перша група, навколополярні сузір’я. Вони є такими, що не заходять, тобто за ними можна спостерігати протягом всього року. Друга група – сузір’я зимового неба. Тобто, їх видно тільки в зимові місяці. А от третю групу можна бачити тільки навесні. Є літня група сузір’їв – це четверта. І п’ята – осіння. А от сузір’я південного неба нам звідси не видно, а шкода, адже й там є багато цікавих об’єктів.
Та, крім зірок, допитливість викликали й планети: Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, інші та наш супутник Місяць. А коли побачив, як «падає зірка», вже з книжок дізнався, що то був астероїд.
Та чому Місяць такий великий і весь час змінюється? Чому Марс вважається червоною планетою, а на небосхилі це просто мерехтлива червона цяточка, чому планета-гігант Юпітер теж малесенька на небосхилі, порівняно з Місяцем, а книга розповідає про незрівнянні розміри – ці питання та багато інших не давали спокою дитячій уяві.
А ще, так хочеться побачити серед небесних світил, чи дійсно існують іншопланетяни, і скільки насправді галактик у всесвіті? Адже, виявляється, що наша — середніх розмірів, а от сусідня з нами галактика — у декілька разів більша. Та й наша рідна Земля, яка здавалась такою великою, виявляється, крихітних розмірів поруч з іншими планетами та сонцем. І наше сонце далеко не одне. В кожній галактиці безліч таких зірок.
Скільки цікавого можна знайти в книзі астрономії і, водночас, так мало там розповідається. І, чим більше хлопчина намагався вивчити, дослідити самостійно, тим сильніше його вабило нічне, зоряне небо.
Своєю першою підзорною трубою лишився невдоволений: далеко не роздивишся через неї. А як підріс, став вивчати технічну характеристику приладів, через які можна спостерігати за зірочками. І виявилось, що біноклі бувають не лише туристичними, мисливськими чи театральними, а й астрономічними і за габаритами вони набагато більші. 
Та, все ж, дужче до вподоби була підзорна труба, саме та, астрономічна, на штативі. Адже малою трубою, та, ще й з руки, спостерігати за небесними світилами просто неможливо. По-перше, штативи стабілізують зображення. По-друге, оптика має бути сильною. Тому труба така масивна. Відтоді й зародилась мрія купити таку трубу. Та ця річ досить дорога, тож, мрія мрією, а трубу намагався зробити, знову ж таки, сам.
Вже в старших класах шукав необхідну оптику, різні деталі, і згодом спробував скласти все в один прилад. І це вдалось! З часом зібралась вже ціла колекція таких труб, та хотілось більшого, професійного телескопу.
— За своєю оптичною схемою більшість телескопів діляться на два типи (рефрактори або рефлектори) — в якості об’єктива вико ристовується лінза, або система лінз, — пояснює Валентин Іванович, — та дзеркальні — в якості об’єктива використовуються дзеркало або комплект дзеркал. Я багато шукав і в Інтернеті, і в спеціалізованих магазинах щось особливе. І таки знайшов. Річ не з дешевих, та я не жалкую, що придбав. Телескоп Sky-Watcher D = 254mm F = 1200mm та монтування Sky-Watcher NEQ-6 PRO. Це доволі складний пристрій і дуже цікаво з ним працювати. Можна не тільки спостерігати за небесними світилами, а й фотографувати їх. Щоправда, одразу зробити чіткий знімок не можливо. Але на підключеному ноутбуці, в спеціальних програмах з тисяч кадрів створюється єдине майже чітке зображення. А взагалі, в наш час дуже багато любителів спостерігають за нічним небом у пошуках чогось особливого, нового, а раптом між планетами пролетить об’єкт ще не відкритий, не впізнаний. Все це наука, і такі дослідження дали пояснення багатьом речам у всесвіті. Та, на мою думку, небесний світ – це найбільша таємниця для людства.
І цю таємницю змалечку намагається відкрити й син Валентина — Дмитро. 
З неприхованою цікавістю й допитливістю розглядає й він небесні тіла. Одразу ж впадає в око — батько свою любов до нічного неба передав і синові.
А цікаво, чи в нашому місті та районі ще є такі ж фанати-спостерігачі за небесними світилами? А, можливо, хтось веде свої науково-любительські дослідження. Поділіться з нами й з нашими читачами своїми напрацюваннями.
