Переступаю поріг маленького приміщення і … потрапляю у справжнісіньку мистецьку залу. Тут репродукції картин всесвітньо відомих художників, роботи невідомих авторів і місцевих умільців.
Тут портрети, пейзажі, натюрморти, картини на історичну, міфологічну тематику і літературні сюжети, сценки із повсякденного життя. Тут є полотна, написані олією, фарбами, олівцями, аквареллю. Є панно, вишиті хрестиком, гладдю, бісером. Є чеканки і випалені на дереві картини. Є інкрустовані соломкою витвори і є речі із металевої стружки.
Картини в рамках і без них. Виконані на папері, полотні, фанері. З назвами і безіменні. Ось цілий ряд картин-репродукцій –«Незнайомка» Крамського, «Ранок у лісі» Шишкіна, «Три богатирі» Васнєцова, «Козаки пишуть листа султану» Рєпіна, «Нерівний шлюб» Пукирєва…
Навпроти – колекція вишитих картин. Тут є роботи, яким, як мінімум, 30-40 років, і є свіженькі полотна. Сюжети робіт найрізноманітніші, як і техніка виконання, кольорова гамма, якість ниток і тканин.
Окремо виділяються чеканки – на листовому металі рельєфні сюжети: портрети, зображення звірів, витіюваті візерунки різних конфігурацій. Бачу овальні, вузенькі, квадратні форми. Такі ж різні і метали – латунь, мідь, алюміній.
На чільному місці портрет Володимира Висоцького, виконаний графікою на тоненькій фанері. Виділяються картини, написані на мотиви творчості Великого Кобзаря.
Все це далеко не повний перелік того, що відкрилося перед очима, чим наповнений оцей маленький простір кімнати. Нічого б у цьому особливого й не було, якби мова йшла про виставкову залу чи картинну галерею, але ж все це зібрано… у звичайній газовій котельні Гусарівської сільської школи.
— Коли заклад перейшов опалюватися з твердого палива на газ, мене з вугільної кочегарки перевели в кімнату, де облаштували газову котельну, — розповідає шкільний робітник, він же оператор М.В. Гергель. – Це був доволі неприглядний кабінетик, що належав до шкільної майстерні. Став приводити приміщення до ладу. Щоб якось оздобити білі вапняні стіни, повісив пару картин. Потім додав ще кілька вишитих полотен. Друзі подарували чеканку і роботи з дерева. У знайомих побачив і попросив для колекції ще пару-трійку панно. І пішло-поїхало.
Земляки, люди щедрі, дарували місцевому колекціонеру свої домашні предмети, які вписувалися в його мистецьку галерею. Згодом з’явилися охочі подивитися на оте художнє зібрання. А хто приходив, під враженням побаченого вже вдруге приносив ще одну річ для колекції.
Скільки сьогодні тут екземплярів вже зібрано –Микола Валентинович вже й не рахує. До сотні, не менше. Навіть місця на стінах вже не вистачає – кілька картин переніс у свою стару котельню, звільнив площу для нових полотен.
— Вирішив колекціонувати в подальшому лише вишиті картини,— говорить М.В. Гергель. – Вони мені припали до душі. Якщо є у вас чим поділитися – буду вдячний.
… Я не фахівець, щоб визначити цінність зібраної Миколою колекції, а одне можу з впевненістю сказати – візуально це виглядає вражаюче. Солідно. Різнопланово. Значимо. І відчуття посилюються тим, що автором цього зібрання є звичайний сільський мешканець, який не має фахової освіти, але наділений справжнім талантом до колекціонування. Унікальності факту додає й місце облаштування колекції.
У жодній із шкільних котелень Барвінківщини такого мистецького арсеналу не побачиш (у цьому переконалася, побувавши під час традиційного серпневого об’їзду у всіх сільських навчальних установах району).
І це дає газеті право і підстави занести картинну галерею, зібрану у цій сільській газовій котельні, до місцевої Книги рекордів, яку пише редакція разом з читачами «Вістей Барвінківщини». Отож, фіксуємо факт № 11.
Говорить науковий співробітник Барвінківського краєзнавчого музею О.М. Магда:
— Про цей факт, чесно кажучи, чую вперше. Знаю, що у школах району є унікальні музейні кімнати, де зібрано багатющий матеріал історичної цінності, що розкриває минувшину нашого краю. Чудовий музей є і в школі села Гусарівки, яким опікується справжня фанатка, краєзнавець, вчитель-історик О.М. Чернявська. А ось що в котельні цієї школи зібрана ось така колекція, інформація не находила. При нагоді обов’язково побуваю там. Хочу віддати належне людині, яка створила цю галерею, яка має потяг до прекрасного, до мистецтва. І світло її душі передається іншим, пробуджуючи інтерес до живопису, у них виникає бажання долучитися до цієї справи, сприяти колекціонуванню і збереженню тих самобутніх речей, які могли б просто потрапити на смітник. Тож, користуючись нагодою, я щиро дякую Миколі Гергелю за естетичну цінність його колекції, що набагато важливіше матеріальної вартості. Хочу побажати йому не полишати це захоплення, надалі займатися цією справою.
