Нещодавно до місцевої книги рекордів, яку редакція газети пише разом з нашими читачами, ми занесли картинну галерею в шкільній котельні села Гусарівки, а сьогодні готові зафіксувати факт ще одного унікального зібрання.
Мова піде про багату і цікаву колекцію раритетних радіоприймачів, радіол, магнітол, транзисторів, магнітофонів, телевізорів і інших пристроїв, яку зібрав житель Погонівки М.Ф. Мазур. Я не пишу, що він сільський голова, що має великий досвід роботи в органах місцевого самоврядування, що захоплюється музикою, грою на гітарі і чудово співає. Цього разу відкрию читачам «Вістей Барвінківщини» Миколу Францовича як унікального колекціонера, людину, яка захоплюється радіотехнікою, не байдужа до світу електроніки. Скажу відверто: колекція, яку побачила у Погонівському сільському музеї, вразила. Зібрати такий скарб здатна людина по-справжньому закохана у радіотехніку і окрилена величезним бажанням передати у майбутнє історію цієї галузі.
…На стелажах сільського музею близько ста (!) цікавих експонатів, які презентують майже всю географію колишнього СРСР, де свого часу випускалися приймачі різних марок і моделей. Найстаріший у цьому зібранні вінтажний транзистор «Альпініст-2», що випускався на Воронезькому радіозаводі. Є ризькі ВЕФи, білоруський «Мінськ», харківська «Легенда-404», сарапульський «Урал авто2». Справжнім раритетом можна назвати портативний радіоприймач “Домбай-303”, який у 80-их роках минулого сторіччя випускав Черкеський радіозавод “Польот”. Ще один унікальний екземпляр – радіоприймач “Этюд-2”, який зійшов з конвеєра Мінського радіозаводу у 70-их роках. Родзинкою зібрання є “Океан-222” – портативний радіоприймач Гродненського заводу, цьому екземпляру теж більше півстоліття. Поруч— “Альтаир-204”, випущений у 80-их роках Київським заводом «Радиоизмеритель». А ще радіоприймачі «Свірель», «Кварц», «Рекорд»
— А ось «Селга», — М.Ф. Мазур бере з полиці старенький на вигляд радіоприймач. – По суті, з нього й почалася вся моя історія колекціонування. Років десять тому мені потрапив у руки цей експонат. «Селга» (у перекладі з латв. Selga — відкрите море) — марка популярних в СРСР портативних транзисторних радіоприймачів ризького виробництва. За часів нашої молодості то був крутий транзистор. Юнаки могли тільки мріяти про таку річ. А чи знає молоде покоління про такі радіоприймачі радянських часів? І що взагалі може сучасна юнь сказати про історію радіотехніки минулого століття? Мало, або й зовсім нічого. Ось тоді я й вирішив колекціонувати ті речі і предмети, які б відтворювали минуле цієї галузі. Бо пройде ще десяток років, і ніхто й не згадає як розвивалася ця галузь, забудуться і патефони і платівки, бобинні магнітофони…
А в колекції сільського фаната радіоелектроніки все це зібрано. Є автомобільні магнітоли і великі радіоприймачі в дерев`яних лакових корпусах. Ось старенький патефон. Йому вже до сотні років, але він і сьогодні легко заводиться і бездоганно працює. Поруч – раритетний програвач, отой з минулого століття, під який ми колись придбавали платівки улюблених виконавців і крутили їх на заданій швидкості – 33 або 45 чи 78 обертів за хвилину. Тут же й радівця, так звані «брехунці», які при проводовому мовленні були чи не в кожній оселі на Барвінківщині.
Де брав експонати? Купував, обмінював, контактував із колекціонерами, шукав на різних барахолках. Друзі знали про захоплення Миколи Францовича і розуміли, що найкращим подарунком для нього буде свіженький експонат у колекцію. Тож і підшукували по друзях-знайомих транзистор, програвач чи магнітолу. Так і накопичилося оце унікальне зібрання. Вдома вже місця не знаходилося для колекції. Тож і передав її до сільського музею, щоб і земляки, і гості Погонівки могли оглянути цю експозицію.
Представницька колекція оцих старо винних предметів мимоволі підштовхує до філософських роздумів про швидко плинність людського життя, про динамічність науково-технічного прогресу, який семимильними кроками змінює світ навколо нас. Ще зовсім недавно ми вважали справжнім ноу-хау величезні музичні центри з бобінними касетами, а сьогодні вони вже далека історія і цифрова техніка і суперові гаджети вже нікого наразі не дивують. І все ж, цікаво зазирнути назад, повернутися в минуле, щоб пригадати старшому поколінню, а молоді розповісти й наочно продемонструвати, які колись у меломанів були програвачі, патефони, грамофони. Колекція погонівського аматора якраз і допоможе це зробити.
Така колекція, на наше тверде переконання, одна-єдина у районі. І це дає підстави зробити 13 запис до нашої книги рекордів.
Анатолій Міщенко, власник магазину «Будинок радіо», приватний підприємець:
—Я знайомий з колекцією Миколи Мазура, навіть подарував йому кілька стареньких транзисторів. Скажу щиро — більшість з радіоприймачів, напевно, вже ніде, крім цього музею, і не побачиш. Вони справді унікальні і раритетні. Велику справу зробив мій товариш, справжній фанат радіоелектроніки, – він зберігає її історію для себе, для дітей, для наступних поколінь.
Олександр Магда, науковий співробітник барвінківського краєзнавчого музею:
—Як колишній редактор місцевого радіомовлення, радіолюбитель, я за найвищим балом оцінюю колекцію М.Ф. Мазура. Це справді унікальне зібрання. І, настільки володію інформацією, це єдина така колекція в нашому районі. А взагалі з Погонівським сільським музеєм у нас тісна співпраця – на порі його створення ми допомагали закладу і експонатами, і порадами. І сьогодні ми готові у стінах барвінківського краєзнавчого музею організувати тимчасову експозицію цього унікального зібрання радіоелектроніки. Колекція М.Ф. Мазура варта того, щоб з нею ознайомилися і барвінківчани.
