В Архангелівці  обабіч   асфальтівки біля кількох хат виставлені саморобні плетені кошики – це своєрідна вітрина товару, який можна купити в цього господаря. Заходжу до першого обійстя – а тут кипить робота: господар саме плете кошик, господиня покриває вже готові вироби лаком, дітвора сортує довгі прутики із лози.

иготовлення кошиків – це доволі складний, тривалий і трудомісткий процес, —  розповідає П.А. Попа. – Не так все просто, як декому здається. Щоб виріб був якісний, красивий і служив довго, треба і лозу вчасно заготувати, і прутики ретельно зачистити,  і надійно переплести їх між собою.

Сільський майстер науку лозоплетіння перейняв від свого батька, уродженця Закарпаття. У тих регіонах це досить популярне заняття, якому вчаться ще змалку. Ось і в родині Попів працювати з лозою, очеретом вміли всі від старого до малого. А коли доля привела Павла Андрійовича та його брата сюди, на Барвінківщину, він не полишив традиційне закарпатське ремесло. Продовжує плести кошики, навчив цьому дітей, тепер долучає до роботи онуків та правнуків.

В Архангелівці закарпатський умі лець мешкає майже два десятиліття,  тут виросли його п’ятеро дітей, тут вони створили свої багатодітні родини, тут вже одружуються/виходять заміж  його внуки, які довго не зволікають із народженням своїх малюків. Наразі чисельна рідня П.А. Попи мешкає не тільки поруч з ним на одній вулиці, а й у Подолівці, Олександрівці. І по роду, як по спадку, передається вміння виготовляти кошики. Це для них не просто  хобі, а й джерело поповнення бюджетів своїх багатодітних родин.

Хоча попит на кошики зростає традиційно перед Великоднем, та сезонність у продажу не впливає на процес виготовлення самих виробів.

Робота є протягом всього року і для всієї нашої родини, бо все ми звикли робити гуртом, — розповідає Павло Андрійович. –Восени та рано навесні заготовляємо сировину – їздимо різати лозу, очерет. Причому, треба не запізнитися із строками – ось зараз лоза вже не годиться для плетива. Вона дерев’яніє і гарного виробу вже з неї не вийде, не ляже вона рівненько у виріб. Взимку чистимо кожен прутик, знімаємо з нього шар деревини, щоб був рівненький, гладенький. Сортуємо по довжині, відкидаємо браковане – не кожен прутик у роботу піде. А потім плетемо вироби. Кошики різні за розміром і призначенням – від маленьких декоративно-сувенірних до великих господарських сапеток.

Над декоративними кошиками майстер працює особливо ретельно – два однакових вироби у нього не буває. Кожен кошик – зі своїм мереживом, оздобою, формою. Останній штрих – фарбування. Тут вже за роботу береться дружина Клара. Вона акуратно тонує морилкою, обмазує лаком кожен кошик, щоб красиво, щоб охайно, надійно.

Я не ставила за мету покроково описати весь технологічний процес виготовлення кошиків, адже є чимало різних особливостей у цій справді непростій справі (замочування сировини у спеціальному розчи ні, фарбування заготовок, виробів, певний процес роботи із очеретом…), кого зацікавлять ці тонкощі – кошикових справ майстер готовий поділитися своїми секретами. Головне в таланті цих людей. У їх працьовитості. У їх вмінні.

Вироби нашого місцевого майстра із закарпатським корінням вже оцінили не лише мешканці Барвінківщини, а й сусідніх Лозівського, Близнюківського районів, Краматорська, Слов’янська. Родина П.А. Попи не чекає покупців вдома, а   їздить зі своїм крамом і на ринки сусідніх регіонів.

А у вас є кошик на Великдень? Якщо немає – ми дали підказку, де можна його придбати. Переконую – вибір тут дуже великий. Не пошкодуєте. Якість вам гарантують!

О.В. Фетисов, сільський голова:

—Родину Павла Андрійовича знаю давно. Гарний господар, турботливий батько, дідусь. І, звичайно, шанований у селі майстер по виготовленню кошиків. Не буду робити реклами, але скажу, що сам купую його вироби. У господарстві користуюся його сапетками –до речі, дуже зручні і надійні, на Великодні свята – є його декоративний кошик з оригінального плетива. Купив і не шкодую – дуже потрібні в домашньому вжитку.

Т.В. Смірнова, директор Подолівського навчального закладу:

— Справді, Павло Андрійович у нас у селі знаний майстер, а ще це добра і чуйна людина. На потреби школи завжди відгукується, і діти та внуки у нього трудолюбиві. Знаю, що вони добре допомагають старшим у їх сімейній справі лозоплетіння. А дев’ятикласник Павло Балог  (це вже онук Павла Андрійовича) сам виготовляє чудові вироби із лози, демонстрував їх на шкільних виставках.

Г.В. Бабкіна, сільський бібліотекар:

— Я кілька років тому придбала кошик у Павла Андрійовича. Ходжу з ним до церкви на Великдень. Зручний, красивий, оригінальний. Поважаю цих людей за працю. Щоб там не говорили – але вони справжні майстри.