Ювілеї
Т.І. Кітова, медик-пенсіонер із Іванівки, коли працювала фельдшером, про комп’ютер не знала й не чула. І зараз,коли вже десятиліття на заслуженому відпочинку, не збирається освоювати сучасні технології.
-Нащо це мені?- говорить жінка.- У мене вся база даних ось тут, в голові. Це мій комп’ютер. Звикла всю інформацію в голові тримати.
На підтвердження цьому Т.І.Кітова готова хоч сьогодні під запис надиктувати прізвища, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження всіх мешканців Великої Андріївки того періоду часу, коли завідувала там фельдшерсько- акушерським пунктом. У 80-их роках минулого століття в цьому селі мешкало 187 осіб. І про кожного вона знала все – від оцих стислих біографічних відомостей до стану здоров’я і схильності до хвороб.
– А як же інакше, я ж відповідальна була за кожного – за здоров’я і життя всіх, хто входив в зону мого обслуговування, – говорить ветеран медичної галузі району із 46-річним стажем.
«Я прийшла в медицину, бо в іншій професії себе не бачила»
Тамара закінчила школу на відмінно. Із золотою медаллю прийшла складити іспити до медичного вишу у Харкові. В іншій професії вона себе просто не бачила: медицина і тільки медицина. А в приймальній комісії навіть документів у шкільної відмінниці-випускниці не прийняли: абітурієнти повинні мати 2-3 роки трудового стажу в ллікарні.
– Так, то й так, приїхала до себе в Шевченкове (Харківська область). І відразу ж пішла у місцеву лікарню. Попросилася санітаркою- взяли. Пропрацювала два роки – і знову в інститут. Але бачу, що знань і досвіду замало, щоб стати стати студенткою. Тож вирішила більше не випробовувати долю і здала документи до медичного училища у Харкові. Вступила з першої спроби, іспити склала успішно, – пригадує Т.І. Кітаєва. – А роки студенства – то незабутній і яскавий період мого життя.
Навчання давалося легко, бо було величезне бажання вчитися й здобути омріяний фах. Отримувала насолоду і від самого Харкова – міста, яке вона добре знала і любила ще з шкільних років. Мама Тамари працювала вчителькою, як людина інтелігентна і освічена, вона багато часу віддавала культурному розвитку своєї донечки – часто бували в обласному центрі, відвідували всі театральні прем’єри, показувала дівчині історичні місця першої столиці країни.
– Я Харків знала як свої п’ять пальців, знала всі театри, для своїх друзів-студентів була гідом по місту, – пригадує сьогодні Т.І.Кітова. – Я жила цим містом, його історією, культурою, особливостями. Я не мислила себе десь в периферії. Та склалося не так, як гадалося.
– «У мене практично вибора не було – треба їхати в Барвінкове»
– Коли закінчували Харківське медичне училище, всі ми отримували направлення на подальше працевлаштування. Вибору у мене практично не було. Лишалося їхати в Барвінкове. І я поїхала, – повертається у спогади жінка.
– Після гамірного Харкова, після рідного Шевченкового – яке вважалося передмістям обласного центру, дівчина потрапила в Барвінкове.І не просто в райцентр, а в село Іванівку.
– – Приймав мене на роботу А.Г. Мараховський, він тоді головлікарем був. Прийняв привітно, розповів про село, про лікарню, про колектив, про перспективний радгосп «Барвінківський». І я першим же автобусом поїхала в село. – розповідає Т.І. Кітова.
– Той день вона пам’ятає до найменших дрібниць. І як в село приїхала, і як з людьми знайомилася, і як на квартиру поселилася. Спершу був шок від сільської глибинки, від тихого розміреного сільського життя. А потім звиклася. І до людей щирих і привітних, і до тиші сільського буття.
«Чуже село стало рідним»
В Іванівці Т.І. Кітаєва знайшла себе. Утвердилася як фахівець, і долю свою жіночу знайшла. Тут заміж вийшла,тут сімейне гніздечко облаштувала,тут синів народила-виховала, звідси в доросле життя їх провела, і весілля обом тут справила. А головне – повагу і авторитет сільчан здобула. Вона тут стала своєю, рідною, бо готова була кожному прийти на допомогу. І як медик, і як доброї душі людина.
46 років в медицині.І в лікарні працювала, і сільському фельдшерсько-акушерському пункті. Заробила зовсім скромну пенсію, але набагато більшим є повага сільчан.
І сьогодні, як завжди, вона серед людей. Серед таких же пенсіонерів, як і сама. Не випадково саме їй довірили очолювати первинну організацію ветеранів Іванівської сільської ради.
– Тамара Іванівна – людина активна, принципова і дуже відповідальна, – говорить сільський голова Віталій Задніпровський. – Вона з таких, хто не підведе. Постійно комунікує з місцевими ветеранами, якщо в когось є проблеми – прийде за допомогою і порадою до нас у сільську раду. Тамара Іванівна продовжує добру нашу традицію вітати односельчан з поважними ювілеями. Нікого не омине, нікого не забуде.
А в день свого 75-річчя Тамара Іванівна невгамовно приймала вітання сама. Від голови районної організації ветеранів Віктора Седенка та його заступника Анатолія Третяченка, від сільського голови Віталія Задніпровського та секретаря сільради Інни Загнетко, від друзів, колег, односельців. Всі дружно бажали одного – міцного здоров’я, активного довголіття, радості від дітей, внуків і вже правнуків, а головне –залишатися такою ж активною, життєрадісною,оптимістичною ще багато-багато літ.
