Рекорд №3!
Про вражаючі досягнення вихованців тренера з важкої атлетики Олексія Андрійовича Ведмідя ми не раз писали на сторінках «ВБ». З кожного змагання наша команда юних богатирів повертається з високими нагородами, а це свідчить і про професійність тренера, і про завзятий характер, наполегливість, витримку й силу, а ще, бажання самих його вихованців. А досягнутий світовий рівень Ірини Дехи, та й багатоьох інших, нинішніх дітей-важкоатлетів надихає і стимулює, як гарний приклад – можна досягти великого результату тільки завдяки постійним тренуванням, наполегливості і бажанню.
Взявши до рук камеру, я вирішила поспостерігати за тренуваннями і, чесно кажучи, була приємно вражена. Якщо коротко описувати саму атмосферу, перше, на що з порогу звертаєш увагу – це свіжий ремонт і велика кількість різних тренажерів. Тут дуже гамірно, багато хлопців та дівчат різного віку (від 11 років), тренуються й дорослі. У дружній атмосфері підтримують один одного, підбадьорюють, допомагають і, водночас, кожен щось підіймає, знову й знову виконуючи якусь вправу з фізичним навантаженням. Тут спілкування постійно перебивається дзвінким відлунням опущеної на підлогу штанги, гантелі чи гирі та металевим дзвоном важких тренажерів. І, з-поміж всього цього, маленький хлопчик наполегливо, не по-дитячому, виконує теж ривок, а потім поштовх… У Богдана зосереджений серйозний погляд, він уважно слухає накази тренера, виконуючи кожну команду, прислухається до порад чи зауважень.
Аби не відривати хлопців від занять, вичікую можливість, щоб звернутись до тренера.
— Олексію Андрійовичу, з Богданом ви почали займатись, коли малому було лише чотири, хоча діти починають займатись важкою атлетикою з шести – семи років. Чи були у вас і раніше серед вихованців такі ж маленькі?
— Ні, Богдан перший. Це особливий хлопчина, мовчазний та серйозний, налаштований на перемогу, має не просто бажання, а й постійно працює над собою. Спочатку, коли він заходив після дитячого садочка і чекав своїх братиків з тренування, він просто ходив по залу. Я звернув увагу на фізичні показники хлопчика і вирішив потроху з ним займатись.
Спочатку це були прості вправи: присідання, віджимання, пробіжка, стрибки, нахили, прес…
Згодом став давати більші навантаження, а вже з п’яти років Богдан почав їздити на змагання «Відкритий обласний турнір з важкої атлетики імені О.Первія», «ІХ обласний турнір з важкої атлетики», «Юні богатирі Донеччини – пам`яті В.Лепехіна», а також вже брав участь у відкритій першості нашого району.
І в цьому році він посів вже перше місце у змаганнях з відкритої першості Барвінківського району «Юні богатирі Слобожанщини».
Сьогодні в нього вагова категорія 26 кг. На обласних змаганнях в Харкові виборов серед старших хлопчиків перше місце і став чемпіоном області.
Його брат Вадим теж останні два роки стає чемпіоном області, на сьогодні у ваговій категорії 35кг. У Владислава теж високий результат, у ваговій категорії 50кг він майже постійно на другому місці. Це важка для його віку категорія і виборювати почесні місця дуже складно, та йому вдається, молодець.
До речі, Богдан не лише в Барвінковому є наймолодшим важкоатлетом. На кожному із змагань, а він вже має шість медалей, судді з подивом цікавляться його віком і відверто дивуються досягненням. Варто додати, важкою атлетикою Богдан почав займатись ще з чотирьох років, а з п’яти – їздити на обласні та регіональні змагання.
Зверніть увагу: наймолодший важкоатлет – сім років, має вже – 12 нагород!
— Чому саме цей важкий вид спорту? Чи не впливає він на хребет, на розвиток та ріст організму?
— Богдан був ще в дитячому садочку, коли важкою атлетикою почали займатись Владислав та Вадим, — розповідає мама хлопчиків, Інна Троян, — після садочка він завжди чекав їх на тренуваннях. Спочатку ходив по залу, потім хапався щось підіймати. Всі посміхались спочатку, а потім вже й звикли. Так з чотирьох років не офіційно, бо ще був замалий, Олексій Андрійович почав його навчати, а вже через рік Богдан почав їздити на змагання.
Мені іноді знайомі дорікають, що діти займаються важкою атлетикою, мовляв «це ж небезпечно для здоров’я». Та це просто необізнаність. Є встановлений порядок, техніка, вікова категорія. Постійне тренування, поступове збільшення ваги. Бабуся у нас медик, вона слідкує за станом їх здоров’я, контролює і медичні обстеження й харчування.
Взагалі, вони всі троє займаються ще й вокалом і танцюють. Богдан учасник колективу «Феєрія», де керівник О.Буйницька, а Влад та Вадим займалися в колективі «Пролісок», під керівництвом О.Тітченка, нині теж у “Феєрії”. Заняття спортом їм допомагають і в танцях, адже й там під час підтримки необхідна добра фізична підготовка. Так, наприклад, Владислав садовить на себе двох однолітків і розкручується з ними. В нас все розписано за графіком, по днях і погодинно. І ми стараємось не пропускати жодного заняття.
—Інно, кожен день зайнятий, чи не впливає це навантаження на якість навчання в школі?
— Ні. Уроки вдома вчать із задоволенням. Єдине, ввечері робляться всі письмові завдання, а вранці читають усні, або навпаки. Вадиму й Владиславу подобаються математика, англійська, історія та географія, а ще, урок фізкультури. Богдан теж старається вчитись добре.
— Ви сказали, що дотримуєтесь правильного харчування, який саме раціон?
— Обов’язково м’ясо, овочі та фрукти. Звичайно, каші, особливо — гречка. І натуральні соки та компоти. Молочні продукти, наприклад, на сніданок обов’язково сир, домашні яйця.
— А як щодо солодощів, чіпсів, сухариків?
— Звичайно, я їм не забороняю, шоколадні цукерки вони люблять. А щодо чіпсів чи сухариків — і я, і тренер, і бабусі пояснюємо, що це шкідливо для організму і може послабити результати в спорті.
— А як щодо паління? Не секрет, що вже з шкільного віку більшість починає брати до рук сигарети, дехто навіть з першого класу вже пробує смалити…
— Ні, в нашій родині ніхто не курить. Та й тато їм пояснює, наскільки це шкідливо, як це впливає на дихання. І Олексій Андрійович постійно контролює дихання, це важливо під час ривку і поштовху штанги.
Хлопці розуміють, що куріння впливає на стан здоров’я і особливо на дихальну систему, а порушене дихання стане перешкодою в досягненні поставленої мети. В нашій родині принципово — за здоровий спосіб життя. Ранок починається із зарядки і обливання холодною водою. Вже наступного року хочемо спробувати в ополонці скупатись.
— Інно, я розумію, що ініціатором такої зайнятості дітей є саме ви, як мама.
—Так, справді, ініціатором являюсь я. Мені хочеться, щоб діти були здорові. Коли час розписаний і є постійна зайнятість, їм нема коли просто гасати вулицею, шукаючи неприємні пригоди. Я завжди знаю, де вони і чим займаються. Можливо, з часом щось відсіється, я не наполягаю, тільки пропоную спро бувати, а вони вже самі вирішують, чим займатись.
Я вважаю, що майбутнє дитини залежить від батьків. Треба змалечку показати їм можливості, дати вибір. Мені часто інші батьки на мою пропозицію приєдну ватись до нас відповідають, що в них немає часу. В мене теж часу немає, але це мої діти, і я все зроблю для них, бо це найважливіше. Ми згуртовуємось з іншими батьками, чиї діти з нашої школи, з нашого мікрорайону також відвідують спортивні секції, танці чи вокал – домовляємось, одна мама сьогодні дітей супроводжує на заняття, друга наступного дня… Разом і веселіше, і безпечніше.
Я не погоджуюсь, коли кажуть, що в нашому містечку нікуди повести дитину, нічим зайнятись, от у великих містах працюють і студії, і секції, і різні гуртки. Та в нас теж є багато гуртків на базі БТДЮ, різні секції при спортшколі, музична школа, художнє відділення працює. Було б бажання. І на змаганнях у великих містах, якщо помітили, саме наші, маленькі барвінківчани виборюють перші почесні місця – це й спорту стосується, й танців, і вокалу, і малювання.
—А як ставляться ваші рідні, до важкої атлетики?
— Вони нас в усьому підтримують. Бабуся, як я вже казала, контролює фізичний стан і харчування. Батько теж підтримує. Особливо, коли ми їдемо десь на змагання, то бабусі, дідусі й батько хвилюються, постійно підбадьорюють і щиро радіють успіхам.
—Що ви відчуваєте, коли оголошують результати змагань? Яка реакція в самих хлопців, коли їх прізвища звучать серед переможців?
—Гордість, радість – ці почуття навіть на словах просто й не передати. Я завжди пишаюсь своїми синами. Так, саме гордість! А реакція буває різна: одразу вибухова радість, а інколи – як маленький шок чи здивування, та лише на мить, а потім все ж радість, звичайно.
Поки спілкуємось з мамою наших юних богатирів, камера фіксує їх тренування. А ще помічаю, як після кожного виконаного успішно завдання, Олексій Андрійович пригощає хлопців та дівчат цукерками.
—Це невеличке заохочення, — посміхається моя співрозмовниця, — у нашого тренера така тактика, і вихованцям приємно.
Я дякую за цікаву розмову тренеру – О.А.Ведмідю та мамі юних богатирів – Інні Троян і бажаю не просто успіху, а великих досягнень і в спорті, і в танцях, і у пісенній творчості.
А якщо цей матеріал надихнув батьків та дітей на серйозні починання чи то в спорті, чи у будь-якому виді творчості – вважатиму, що своєї мети досягла сьогодні і я.
