За звичай, ми звикли мрії розподіляти на юнацькі та дівочі. Так, про авто чи будинок мріємо ми всі, про подорожі та про кар’єру. Саме мрією про військову кар’єру поділилась з нами барвінківчанка, випускниця ліцею з посиленою фізичною підготовкою «Патріот» Ірина Кіян. Дівчина ще маленькою на одному із свят в місті побачила юнака, підтягнутого красеня у військовій формі з нагородами і відчула бажання теж бути військовою. Такою ж ошатною, підтягнутою, сміливою, впевненою, готовою служити і захищати рідну країну. І ця не дівоча дитяча мрія з роками тільки міцнішала. Дівчина впевнено йде до мети. Тож, після 9 класу Іра вступила до військового ліцею і успішно закінчує вже ІІ курс.
– Спочатку було важко і фізично, і морально, – говорить Ірина, – адже з перших днів навчання почалось навантаження, постійні тренування, нормативи на рівні з хлопцями. Та ще й в чотирнадцять років одягнути форму, бєрци вагою кожен 3 кг, до цього треба було звикнути. Підйом о 630, півгодини на збори і вже о 705 треба бути в строю. А нам, дівчатам треба більше часу на збори, ніж хлопцям. Бо й самі маємо бути доглянуті, й одяг теж, й бєрци начищені. До зарядки кожен ранок нас офіцери перевіряли, й зовнішній вигляд, й фізичний стан здоров’я. Зарядка починається з бігу на декілька км, потім виснажливі вправи. І все це у важких бєрцах, у військовій формі. Після занять знову фізичне навантаження, знову тренування і так щодня. Перед вечерею дається пів годинки на відпочинок, то хотілось швидше просто прилягти й полежати. А після вечері прибирання в казармі і о 900 відбій. Після першого року навчання я закінчила курс молодого бійця. А другий курс навчання вже було легше. Ні, навантаження не менші, навпаки. Але вже втягуєшся і розумієш, що вибір був зроблено правильно. Це таке сильне відчуття гордості, коли розумієш, що дитяча мрія виявилась не просто захопленням, а чітким усвідомленням – це моє! Я хочу бути військовою і буду служити в ЗСУ. Впевнено до цього йду, і початок вже є. Далі планую вступити до військового вишу.
В родині Кіян обидві доньки, Валерія та Ірина зробили свій вибір на користь військової служби. І як друзі не вмовляли, як не запевняли, що не дівоча це справа, сестри одна за одною вдягли військову форму. Спочатку Валерія, а через рік і Ірина. Після ліцею Валерія вступила до військової академії в Харкові. Туди ж і Ірина вирішила подати документи. І дуже засмутилась, коли почула відмову. Фізична підготовка відповідна, як і знання. Але є закон, вступ до такого закладу має відповідати віку. Ірі зараз шістнадцять, рік треба чекати. Вступити до військового вишу зможе тільки наступного року. А поки що по переду ЗНО. І рік самостійної фізичної підготовки. І не дивлячись на карантин, дівчина продовжує тримати себе у фізичній формі. Ранок починається о 6 годині, пробіжка 15км по дорозі в сторону Гусарівки. Потім вправи, щоб тримати рівень нормативів. До сніданку встигає повернутись додому. Вдома батьки розуміють та підтримують, тож майже увесь час готується до ЗНО. Рік підготовки в домашніх умовах з повним дотриманням військового режиму, і бачить себе вже у військовій академії.
– Я розумію, що там навчання ще важче, – впевнено говорить вона, – Валерія розповідала, що навіть фізичної підготовки далеко не достатньо, якщо психологічно не готова до військової служби. Звичайно, коли треба встигнути зануритись в траншею, а над тобою проїздять танки – страшно. Страшно, коли в руках справжня граната і ти маєш правильно зірвати запобіжник і кинути на певну відстань, а багато хто губиться, і тримають її в руці. Розбирання автомату порівняно з таким тестуванням просто гра. Дуже багато не витримують і покидають навчання. Та я для себе вже вирішила, і рішення свого не зміню. Я буду вчитись далі у цьому напрямку, і після закінчення готова пройти службу в ЗСУ протягом п’яти років.
А як же модні сукні, взуття на підборах, прикраси.
– Моя жіночість ніде не поділась, – посміхається Іра, – тим більше, що і у військових є своя парадна форма – це й блуза, й нарядна спідниця, балетки. Ми робимо легкий макіяж. Так, ніякого яскравого манікюру чи прикрас, таких як браслети, великі серги чи намиста, але скромність жінці тільки до лиця.
Мріє Іра й про родину, яку створять разом з коханим, якого поки що не зустріла. А він теж буде військовим. Впевнена, і син продовжить їх відповідальну справу. Та це поки що мрія.
– Про родину мені думати ще рано, – продовжує дівчина, – 
нам і в ліцеї заборонено спілкування з хлопцями. Дівчат на першому курсі навчалось одинадцять та на другому тринадцять. А хлопців звичайно набагато десятків більше. І коли вишиковувались вони під час стройової, очей не відведеш. Всі підтягнуті, красені у формі. Але всьому свій час. Треба здобути військову освіту у виші, відслужити в армії, а вже тоді можна думати про створення родини. Військовим бути дуже складно і фізично і психологічно. Але я вже звикла – це моє. Тут і друзі, стройові підготовки. Вважають, військовою жінка не може бути, але – це вибір людини, на який кожен має право. І це треба усвідомлювати. Нам дуже багато дало навчання в ліцеї, офіцери, викладачі нас підтримували. Проводились і різні свята, заходи. Наприклад, ходили в похід, де була ціла програма з завданнями. Навчання хоч і важке, виснажливе, та цікаве, захоплююче.
Ось така не дитяча та не дівоча військова мрія з самого дитинства у нашої юної барвінківчанки. Захоплює та вражає впевненість та бажання досягти поставлених цілей, оте відчуття патріотизму та усвідомлення реалій сьогодення. Хочеться побажати дійти в службі до звання полковника, носити з честю пагони. А головне, мирного неба!
