так у колі найдорожчий людей відзначала своє 90-річчя мешканка Григорівки Т.Ф. Махнушу в селі знає кожен. Хоча й народилася вона на Чугуївщині, проте рідною стала їй наша Григорівка. Як переїхала сюди після заміжжя, так і залишилася тут. Має сім класів шкільної освіти, здобула на 6-місячних курсах і професію муляра-штукатура. Отака і вся її наука. До знань не тягнулася, бо треба було працювати і допомагати батькам у своїй багатодітній родині зводити кінці з кінцями. Ось і записалася в колгосп зовсім юним дівчам. Пішла у будівельну бригаду – тоді колгосп імені ХХІІ з’їзду КПРС активно зводив житлові будинки, господарські приміщення, тож будівельникам роботи вистачало. А щоб заробити ще якусь копійчину,наймалася до односельців хати штукатурити. Вправною майстринею була. Вміла все до ладу зробити, тож багатьом григорівцям у будівництві помешкань допомогала. І сьогодні за свою роботу їй не соромно – й донині стоять хати, до яких вона рук доклала, претензій ніхто не пред’являв до якості.
Все життя віддала колгоспному будівництву. І своїй родині. Разом з чоловіком Василем Лисенком двох дітей виховали, на ноги поставили, в доросле життя провели. Тільки не судилося з ним онуків-правнуків дочекатися. Рано пішов з життя, хворобу не зміг подолати. Пізніше шукала жіночого щастя у шлюбі з В. Махнушою. Останні роки вдовує. Лишилася сама. Хоча чому сама? Родина в Тетяни Дмитрівни велика і дружна. Донька Олена і син Олександр мешкають тут же, у Григорівці. Семеро онуків разом із сім’ями у сусідній Гаврилівці. І четверо правнучат вже є. І друзів у Тетяни Дмитрівни багато. І з сусідами вона у дружніх стосунках.
Ні з ким і ніколи вона не свариться. До всіх відноситься щиро, привітно. Слова поганого від неї не почуєш. І скаржитися не звикла. Все по господарству намагається робити сама. І город, і квітник, і хата, і садиба – все в ідеальному порядку. Всюди чисто, прибрано. А на городі сапає вже о 4-ій ранку. Холодком городню роботу зробить, а вже потім у хаті порається.
Донька чи не кожен день у гостях в матусі, син поруч – навідує, онуки приїздять, всі допомогу пропонують, розуміють, що старенькій важко самій. А донька наполягає до себе забрати. Не хоче свого кутка лишатися.Каже, скільки зможу поратися – скільки й буду у рідних стінах. Ось так і порається. Не в кожної газдині у селі такі порядки є, як у Тетяни Дмитрівни.
Скажу й про пісенні таланти нашої ювілярки. Т.Д. Махнуша ще й яка співунка. Свої улюблені пісні «Журавлі», «Пшениця золота», «Деревенька моя» не забуває й нині.І в день свого 90-ліття під карооке з ріднею наспівувала. І вірші напам’ять добре читає. Із шкільної програми запамятала й сьогодні декламує без зупинки.
Всі ми бажали нашій ювілярці міцного здоров’я й активного довголіття.
