Творча людина має творити для душі, а коли творчість переходить межу заробітку – це вже халтура. Головне для художника – цю межу, бо назад дороги вже немає. Саме так навчав один із вчителів-наставників тоді ще юного і талановитого художника Володимира Кулика. Так по життю й склалось, скільки виконано робіт в різних техніках, стилях – все з захопленням, для душі. І в свої 71 років Володимир Іванович не перейшов межі, художня творчість залишилась захопленням, а не заробітком.
Народився Володимир Іванович Кулик в Барвінковому. Навчався в місцевій середній школі №2. Ще з шкільних років відчув потребу у самовираженні через малювання й креслення. Техніці «суха щітка» у восьмому класі навчив М.М.Ємець, вчитель малювання й креслення. Саме він і порадив і порадив йти далі вчитись і розвивати художній дар. Володимир, закінчуючи школу, подає документи до Одеського вищого художнього училища. Запрошення з відти надійшло перед самим випускним вечором. А вдень випускного юнак вже здавав перший екзамен. Тривалість кожного екзамену була по п’ять днів – малюнок, живопис, композиція, і диктант. Двадцять два дні хвилювань, наполегливої праці і надії. А коли не знайшов свого прізвища у списку зарахованих, не міг повірити. Як? Адже все, окрім композиції, здав на відмінно. Та в той час на одне місце був конкурс – 12 чоловік. Розчарований, у розпачі, навіть хотілось плакати від образи. Не поспішав забирати документи. Та хлопці, які теж не пройшли, запевнили швидше діяти, адже в Одеському торговому технікумі перший рік відкривають набір на відділення художника-оформлювача, і документи приймаються вже останній день. І знову ж ті самі екзамени, тільки ще й математика додалась. Та цього разу перед екзаменом з композиції Володимир побіг до викладача в училище, аби дізнатись, яку помилку зробив попередньо й виконав на четвірку екзаменаційну роботу. І відповідь юнака просто вразила – він гарну оцінку втратив за недотримання вимог в півтора сантиметри з боку, і через це було втрачено правильність витримки композиції. Врахувавши свою помилку, юнак на відмінно складає всі іспити і вступає на художнє відділення до технікуму.
Навчання в училищі було дуже цікаве, а бажання знати і навчитись більше за програму сприймалось викладачами схвально. Вони з радістю поглиблено навчали додатково, ділились своїм досвідом і навичками. Та через рік Володимир отримує повістку до армії і навчання припинилось на цілих три роки. Після армії молодий художник повертається до училища. І вже через деякий час просить перевести його до Харківського художнього училища. Як не вмовляли викладачі, Володимир все ж перевівся до Харкова, де навчалась його кохана. Дуже багато спогадів теплим словом пригадував мій співрозмовник. Добре відгукувався про всіх викладачів, а особливо тепло розповідав про Безпалого та Пальцева. Розповідав і про друзів-однокурсників.
Після навчання Володимир Іванович повернувся на рідну Барвінківщину. Тут і розгорнулась його терниста художня діяльність. Спочатку влаштувався художником-оформлювачем на місцевий завод «Червоний промінь», який в ті часи процвітав, і ніс славу про Барвінкове на весь світ. При заводському клубі в підвальному приміщенні створив художню студію, де навчав малювати дітей. Все робив сам, і підлогу, і стіни оздоблював. І мольберти для своїх учнів замовляв.
Дуже переживав, коли довелось припинити діяльність студії. Творчі люди, будь-хто, художники чи музиканти, поети чи письменники – це не просто талановиті, а й вразливі особистості, які все дуже тонко відчувають. А коли художник бачив, як не цінились його творіння, старанність – сприймав, як особисту образу, дуже близько до серця, й довго переживав. Від важкої апатії рятувало нове захоплення – ліпка з гіпсу. За останньою модою оздоблював сіни й колони клубу. Згодом захопився розмальовуванням стін в навчальних закладах. Його запрошують до сільських шкіл. Це свого часу Іллічівська, а ще Гаврилівський НВК – тут в кабінеті української мови та літератури поглядають зі стін русалки лісові з твору Л.Українки «Мавка», від себе додав русалок ставкових, аби показати їх різноманітність. Декілька разів перемальовував художник свою роботу, щоб досягт бажаного результату й передати відчуття руху руки русалки з квіткою. А ще, безліч його робіт можна розглянути в Богодарівському музеї, а від не давна, і в Барвінківському краєзнавчому. Технікою ліплення, аплікації, чеканки оздоблена вітальна зала в Барвінківському ліцеї. Ще за часів існування середньої школи №1, коли навчальні приміщенні знаходились поруч з площею, запросили його, як художника-оформлювача. А коли школа перейшла в новобудову, для творчості розкрились великі перспективи. Тут і пройшло більшість творчого шляху за улюбленою справою.
І хоч художником офіційно він ніколи не працював, та після виконаної основної роботи, він і сьогодні продовжує творити, як сам жартує – відводити душу. З часом вже й техніка малювання змінилась, художні щіточки замінив сучасний аерограф. Та виразність його картин лишається незмінною.
Йдучи коридорами нині опорного закладу ЗОШ№1 мимоволі й сам
поринаєш у його творчий світ. На першому поверсі, біля біологічного кабінету, наче живі птахи й звірі, тут намальовано в одній природній композиції все, що занесено до Червоної книги. Увійшовши до кабінету, немов продовжуєш прогулянку природою, хочеться йти далі, відчути чисте повітря, почути спів пташок та шелест листя. А піднявшись на другий поверх, потрапляєш до Шевченкової зали. Тут, за уявою автора, на стінах розгорнулись сюжети творів «Гайдамаки», «Катерина», «Гамалія», «Причинна». А в куточку розташувалась виставка дитячих тематичних робіт та експонати українського побуту тих часів. Проходячи залою, вдивляєшся у змучені обличчя, в сюжети, які вдало передані почуттям. А на стінах біля початкових класів розмальовані сюжети з казками, літерами й дітьми.
А проходячи третім поверхом, поринаєш в історію рідного краю. На 
першому та другому поверсі роботи виконані аерографом. Історія Барвінкового з часів його заснування, саме козацтво, його пристанище й боротьба, поступово історичний екскурс переходить до визволення міста у часи Другої Світової війни – вся робота виконана в стилі «графіті», тобто, простим олівцем. Промальовується кожна стеблинка, кожна частина зброї, самі вирази обличчя, а які коні… Це дуже складна робота, кропітка, вимагає терпіння і наполегливості.
Разом з дружиною виховали сина й доньку. А талант до творчості передався й дітям, і онучка захоплюється малюванням з малечку. Та радіє Володимир Іванович, що зміг переконати своїх нащадків не заробляти на таланті, а малювати просто для душі, а по життю обрати гідну для себе професію. Так, син закінчив Харківський юридичний на слідчого. Донька спочатку закінчила Харківську художню академію, а потім теж вивчилась на юриста. Деякий час вона працювала вчителем малювання в цій же школі, а у вільний час захоплювалась творчістю. В кабінетах самоврядування, у вчительській зберігаються її роботи. І діти бігали за молодою вчителькою юрбою. Та нині працює вона в іншому місці, за другою спеціальністю.
аплікації. Це ще один вид художньої техніки і гарна сучасна прикраса. Ми пройшли коридорами й кабінетами школи, зайшли до спортивної зали. Про кожну свою художню роботу автор розповідає із захопленням, пояснює свою думку, своє бачення. Час спливає непомітно, а творчій людині є про що розповідати годинами.
