Японські суші від барвінківчанки
Суші – це японська традиційна страва, яку готують з рису та морепродуктів. І якщо раніше їх можна було покуштувати в дорогих ресторанах, то сьогодні це вже доступно й вдома.
Барвінківчанка Ліна Пісковська вже третій рік дивує своїх рідних та друзів цією не звичною для українців смакотою. І як запевняє, приготування не складне. Головний її секрет – не економити на інгредієнтах.
– За всіма складовими їду сама, – розповідає Ліна, – добре перевіряю якість та свіжість продуктів. Рецептів приготування суші дуже багато. Та в мене є власні. Люблю експериментувати і зі смаком і з самою подачею саше. Як кажуть, якщо страва гарно приготована та має привабливий смачний вигляд, то обов’язково викликатиме апетит. Тож, я й суші, й піцу не просто по рецепту готую, а й намагаюсь прикрасити так, щоб можна було подати до святкового столу і здивувати смакотою гостей.
Ось таке дивне захоплення переросло у власну справу. Новизна про можливість замовити суші на домашнє свято чи для колег розлетілась між друзями швидко. Тож до Ліни стали все частіше звертатись подружки, а потім вже й знайомі. Спрацювало, як кажуть «циганське радіо». Тож, коли вже бажаючих стало значно більше, Ліна навіть покинула основну роботу, бо поєднувати вже не встигала.
- Вдома ми домовились, що кухня – це лише моя територія. Бо для мене питання дотримання технології, гігієни та санітарії дуже важливе. Не так давно я стала фотографувати не лише готові саше, блюда, а й сам процес приготування, умови на кухні, щоб люди не боялись потім споживати приготовану мною їжу. А почалося все з ідеї – святковий стіл на замовлення. Та поки планувала, обдумувала що та як, подружка попросила приготувати їй суші. Хотіла гостей здивувати. Для мене це була перша спроба, хвилювалась звичайно, та коли вже почула схвальні відгуки, заспокоїлась. І вирішила, чому б ні, хай будуть суші. Тож все частіше в нашому будинку віє спеціями рисовим оцтом та готовими суші.
Особливих секретів наш барвінківський кухар-сушист з приготування смачних суші не розкрила. Та воно й не дивно. Нікому не хочеться втрачати свою особливість.
- Тут головне, як приготуєте рис, – посміхається вона, – треба не просто відварити. Треба правильно підібрати саме японський мілко зернистий рис, який змішується зі спеціальним рисовим оцтом, який додає специфічного смаку страві. Такий рис має назву сумесі. Є ще рис дикий та коротко-зернистий коричневий. А ще, самі морепродукти, завжди треба брати свіжі, аж ніяк не морожені. Для начинки беруться шматочки кальмару, креветок, рибна ікра. Також мариновані овочі: авокадо наприклад, дайкон, огірок,. До складу інгредієнтів можуть додаватись яйця, приготовані тоненьким омлетом з соєвим соусом трикутної форми, щоб зручно було загортати. Додаються також шматочок червоного м’яса – злегка приготовані. Для приготування суші треба брати свіжу океанічну рибу – за звичай це лосось. Його обов’язково треба сильно переморозити. Особливо, якщо риба є сирою начинкою. Якщо ж це річкова риба, то її готують. За рибою ми їздимо до оптової бази. Мене вже там добре знають. Бо рибу сама передивляюсь, відбираю і беру тільки середню частину. Готуючи суші треба розумітись на смаках, аби вдало їх поєднувати. Для нас це не звична страва, і десь перепробувати, аби порівняти, було не реально. Тим більш, що й сама до цього ні разу їх не їла. Звичайно інтернет всьому допомога. Та скільки б відео не дивилась, спроба приготувати за їх рецептом завжди була не вдала, бо суші то розпадаються, то ще щось. Розумієш, що в тих відео явно не все розкривають, є деякі тонкощі, до яких треба самому дійти. Саме з цього й починається майстерність. Коли ти не маючи змоги з чимось порівняти, експериментуєш смаками та самим процесом приготування і є результат, яким задоволені люди – розумієш, що це твоє, і цим хочеться займатись. Саме так в мене з’являються свої рецепти. Для суші, як і для піци є свій вид посуду. До саше традиційно подається соєвий соус, васабі та маринований імбир. Вважається, що саме справжній васабі вбиває мікроби в сирій рибі. І обов’язково комплект паличок. Та коли у когось не виходить їсти паличками, я раджу брати просто руками, так смачніше.
Ось так, японська кухня дійшла й на Барвінківщину, як щось цікаве та дивне, з особливими смаками та різноманітністю суші.
Порада від кухаря-сушиста. Я не проходила спеціальних курсів, чи якогось навчання. А черпаючи якусь інформацію з інтернету зрозуміла – треба не боятись експериментувати і прислухатись до власних відчуттів. Варто саме в цьому розвиватись, удосконалюватись, накопичувати власний досвід. І якщо сам результат задовольняє оточуючих, є гарні, приємні відгуки, то цим варто займатись. Головне, що процес приносить задоволення. Додати креативу, бути особливим у своїй справі, відрізнятись від інших. Проявляти фантазію, індивідуальність. Мабуть у цьому і є успіх.
