Людмила БУТЕНКО народилася і виросла у Барвінковому. Тут навчалася, закінчила школу і звідси пролягла її життєва дорога спершу до Слов’янська, де дівчина здобувала професійну освіту, а потім… А потім аж за дві тисячі кілометрів у Данію, куди поїхала працювати, де пізніше познайомилася з Мортаном- хлопцем, який запропонував їй руку, серце і став її надійним і вірним супутником життя. Людмила вже 16 років мешкає в цій скандинавській країні. Вивчила чи не найскладнішу данську мову, стала громадянкою Данії, там народилися і зростають двоє чарівних діток, там її сім’я, дім, робота… Але Україна була й залишиться в її серці, душі, думках…
“Коли почалася в Україні війна, я пішла із заявою в комуну свого міста”
Людмила Бутенко у перший же день війни пішла із заявою в адміністрацію (комуну) міста Холте, де мешкає, і рішуче сказала – я хочу допомагати українцям тут, в Данії. Її без вагань взяли на роботу, адже наша барвінківчанка чудово володіє і данською і українською мовами. Довірили чи не найскладніші напрямки роботи з українськими біженцями, взявши працювати відразу у два відділення – шкільне та сімейне. Тобто кожною українською сім’єю, яка рятується від війни тут, у Холте, опікується Людмила. Коло питань, які доводиться вирішувати, важко окреслити- побутові, психологічні, освітні, матеріальні…
“Починаючи з 8 березня, я кожен день працюю з моїми дорогими українцями. Приймаємо сім’ї, реєструємо, навідуємо їх по будинках, де вони поселяются, оформляємо діток до школи…Робота складна і фізично і морально. Вони плачуть, розповідаючи свої історії, і я плачу, слухаючи їх страждання. У перші дні війни українців до нас приїжджало дуже багато, їдуть і сьогодні. Зараз у нашій комуні знайшли прихисток від війни 300 громадян України. Кожному допомагаємо як можемо і чим можемо”,- розповідає жінка.
“Кожного дня щільний графік зустрічей і подій”
Кожен робочий день у Людмили, її помічників та колег, розписаний практично похвилинно. Зустрічі, візити, робота в сім’ях, обговорення проблем і пошук шляхів іх вирішення.
Ось, приміром, сьогодні хлопчику із Краматорська знайшли ментора, який допомагатиме випускнику школи паралельно із навчальним процесом вести профорієнтаційний напрямок, щоб юнак був підготовлений до майбутнього працевлаштування. Зустріли і прийняли у свою комуну нову родину- сім’ю біженців із Кремінчука. Розповіли їм чим можемо допомогти, вислухали їх потреби й побажання. У родині дівчина-школярка, будемо оформляти її до школи, допомагатимемо адаптуватися у новому колективі. Провели велику спільну нараду працівників комуни. Починаємо роботу груп із психологами- українцям після пережитих жахіть і стресів потрібна консультація фахівців.
І це тільки короткий звіт першої половини робочого дня нашої землячки там, у Данії.
Поки донька займається проблемами українських біженців, клопоти по догляду за двома маленькими дітками Людмили взяла на себе мама.
“Я наполягла, щоб мама з Барвінкового, яке постійно було під обстрілами, переїхала до мене. Тепер вона поруч і я спокійна за неї. Та й без її допомоги мені було б важко справлятися і на роботі, і вдома. Мамочка (дякую їй щиро) клопочеться з моїми маленькими дітками”,- розповідає Людмила Бутенко.
А в гостинному будинку Людмили та Мортена тимчасовий прихисток знайшли ще три родини з Барвінківщини. Вони мешкали тут допоки не знайшли у комуні інше житло.
Допомога українцям стала клопотам всієї родини
“Ми з чоловіком разом думали й обговорювали чим можемо ще допомогти українцям, моїм співвітчизникам, які потерпають від війни”,- каже Людмила.
І вони це зробили. Саме за клопотанням Мортена фірма, на якій він працює, забезпечила оптичними окулярами всіх українців у Данії, не важливо в який точці країни вони мешкають. Це було зроблено для всіх українців Данії, які мають вади зору! А перед новим навчальним роком знову ж таки за сприяння Мортена роботодавець виділив 100 комп’ютерів- 80 із них було передано в Україну для дитячих закладів, 10- для українських військових, ще 10 комп’ютерів отримали дітки з України тут, у Холте.
“В радіоінтерв’ю я говорила про рідне Барвінкове”
До подій в Україні привертала увагу міжнародної спільноти Людмила і в своєму інтерв’ю, яке вона давала Данському радіо.
“Я говорила про війну Росії проти Україні на прикладі моєї малої Батьківщини. Говорила про події в Барвінкове, про жахіття окупованого Ізюму, про те, що розповідала мені мама, про що повідомляють нам наші земляки, які лишилися там, практично на лінії вогню. Я казала про руйнації осель, про закатованих мирних мешканців, тіла яких знаходять зараз в деокупованому Ізюмі. Світ має знати про військові злочини Росії на моїй рідній Україні”,– ділиться барвінківчанка.
… Ось така вона- наша землячка. Навіть перебуваючи за 2 тисячі кілометрів від України, вона бореться за Перемогу над ворогом. Вона далеко від України, але поруч з українцями. Тими, хто потребує допомоги, кому тяжко, хто страждає від війни.
Ну, скажіть, хіба відстань має значення, коли в грудях б’ється палке українське серце?
