Наша розповідь про нашу землячку, дружину загиблого воїна-захисника. Молоду жінку, яка після 6 років щасливого шлюбу стала вдовою. Та попри тяжкий біль втрати, вона знаходить в собі сили активно займатися волонтерством. Робить це в пам’ять про свого коханого. Він виборював Перемогу на передній лінії фронту. Вона ж тримає зараз свій фронт в тилу – волонтерський фронт.
«Мій Андрій за станом здоров`я міг і не йти на війну. Та він пішов»
Юля Бойко (в дівоцтві Сіробаба) – барвінківчанка. Після закінчення міської ЗОШ №2 поїхала до Харкова. Здобула вищу освіту, знайшла роботу. Там і познайомилася з Андрієм. Дружба, кохання, шлюб… Їм було гарно разом і вони впевнено будували свої плани на спільне майбутнє. Мріяли про успішну кар’єру, про тихий сімейний затишок у власній квартирі. Та не склалося… Війна… Харків вже наранок 24 лютого 2022 року був під прицільним обстрілом російських військ.
–Андрій кілька разів ходив до військкомату. Просився на фронт. Він наполягав, щоб я виїхала в безпечний регіон, а сам хотів у військо. Йому відмовляли: мовляв не має бойового досвіду, — розповідає Юлія. – Та, знаючи характер чоловіка, я розуміла, що він свого доб’ється, що піде на війну. І він пішов.
У серпні 2022 року харків’янин Андрій Бойко взяв у руки зброю. Пішов туди, де гаряче – бої під Сєвєродонецьким, Лиманом. Останній свій бій прийняв біля Краснопопівкою Луганської області. Загинув 22 березня 2023 року
–А знаєте, мій Андрій за станом здоров`я не підлягав мобілізації. У нього були серйозні проблеми із спиною, ногами. Йому протипоказані фізичні навантаження. Він міг би не воювати. Але пішов. Бо інакше просто не міг. І повернувся додому на щиті, –Юля ледь стримує сльози. – Поховали ми свого Героя у Харкові на Алеї Слави. Тепер він поруч з побратимами. Тут тепер хлопці небесного війська всі разом…
Андрію Бойко навічно 29… Він не зустрів свій ювілейний день народження, не відстукував своє 30-ліття. Не привітав кохану дружину із 6-ої річницею шлюбу. Не дожив до цієї дати всього лиш кілька місяців…
«Його волонтерство стало моєю справою»
–Мені так Андрійчика не вистачає. Фізично він не зі мною, але думками завжди поруч. Я відчуваю його підтримку. Тож і намагаюся робити те, що раніше робили разом, — продовжує Юлія. – І справа його волонтерська стала моєю справою. Коли все це трапилося з моїм Андрієм, я просто не могла сидіти без діла. Мені було тяжко наодинці із самою собою, зі своїми думками, зі своїм нестерпним болем..
І Юля працювала. Вісім годин вона інженер-проєктувальник в одній із будівельних фірм, а інші години доби –вона волонтерка. Після основної роботи біжить до волонтерського хабу, до гурту тих, хто працює на Перемогу, хто допомагає фронту всім чим може і як може. Так наша землячка влилася у велику дружну команду харківських павучків. Жінка плете маскувальні сітки для вояків у хабі і додатково бере роботу додому — нарізає матеріал на смужки. А ще пече на власній кухні різну смакоту для наших захисників, передає домашню випічку пораненим у військовий шпиталь.
–Звичайно втомлююся, звичайно важко, але хочеться багато зробити і на все якось ніби не вистачає часу, — говорить волонтерка. –Та гріє душу відчуття, що ти вкладаєш частинку себе у велику спільну справу. Додають сил і бажання працювати слова подяки, які ми отримуємо від хлопців з передової. Ти розумієш, що робиш добре діло, що нашим котикам потрібна наша допомога.
Маскувальні сітки із Харкова Юлія Бойко передала у рідне Барвінкове і вони разом з іншими посилками були доправлені військовослужбовцям -нашим землякам.
«До війни про другу вищу освіту у мене й думки не було»
–Минулого року я пішла навчатися. Здобуваю другу вищу освіту. Буду психологинею, — продовжує волонтерка. – Це рішення визріло після втрати свого коханого. В якийсь момент я відчула інтерес до цієї теми. Спершу записалася на курси з психології. Мені це зайшло. Я внутрішньо відчула потребу в цих знаннях, в цих практиках. Тож і вступила до вишу на психологічний факультет. Тепер я студентка-заочниця.
До війни про другу вищу освіту, про фах психологині у Юлі й думки не було. Але зараз їй це треба. Можливо навіть життєвонеобхідно. Вона вчиться сама і буде далі допомагати іншим в тяжкі життєві періоди не зламатися, не піддатися депресивним станам, а пройти через цей біль, витримати, вистояти і рухатися далі. Вона зможе надавати психологічну підтримку воїнам-захисникам, і таким жінкам, як вона, що втратили на війні найрідніших.
–Знаєте, а горе об’єднує людей. Ось і об`єдналися ми – дружини, наречені, які втратили на війні коханих, утворивши у соцмережі спільноту «Ми Разом», — ділиться Юля. – Тут ми спілкуємося, ділимося своїми болями, допомагаємо і підтримуємо одна одну. Якщо у когось є така потреба – шукайте нас у соцмережах. Біду долати легше, коли тебе розуміють, чують…
Працює, вчиться, волонтерить – такий ритм життя у Юлії Бойко. Та вона з цим справляється. Бо вірить. Бо впевнена: у всьому цьому має підтримку. Підтримку свого небесного Ангела-охоронця.
Ірина Столбова
