Брати-близнюки Максим та Андрій Земляки із Богодарового пішли на строкову військову службу осіннім призовом-2020 року. Службу проходили у Першій Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка.
У березні 2022 року у них мав бути «дємбіль». Юнаки вже були за крок до повернення додому, вже будували свої плани на мирне життя…
…Атаки на Вижгород, де базувалася їх військова частина, почалися у перші години повномасштабного російського вторгнення.
Бойовим хрещенням для братів стала оборона Київщини. Під постійним ворожим обстрілом брати Земляки на потужних броньованих «Вартах» підвозили на передову своїм побратимам боєприпаси.
Кожен такий їх рейс «на нуль» – це подвиг. Ворог вів прицільний вогонь по українських позиціях. Треба було проскочити, проманеврувати, довезти вантаж, доправити, бо там хлопчі чекають…
МАКСИМ
А 14 березня під час боїв за село Мощун їх «Варту» таки накрила російська артилерія. Максима було поранено. Осколком прошило ногу. Першим його рятівником став брат. Андрій наклав йому турнікет, на собі витягнув з-під обстрілів, доправив до польових медиків.
Місяць Максим провів у шпиталі, потім короткотривале санаторне оздоровлення і місяць реабілітації.
—Йому дозволили проходити реабілітацію вдома, – розповідає мама Ірина Григорівна. – У квітні 2022 року Максим приїхав до нас. А пам’ятаєте яким той період був на Барвінківщині? Громада під постійними обстрілами, не було спокою ні вдень, ні вночі. Яка тут може бути у пораненого хлопця реабілітація?! Щоб син оговтався і відновив свої сили та здоров`я ми вивезли його у Черкаську область.
А 5 травня він вже був у частині.
За мужність і героїзм, проявлені в боях за оборону Київщини нацгвардієць Максим Земляк був нагороджений медалю «За військову службу Україні».
АНДРІЙ
…І знову брати разом. Їх штурмова бригада «Буревій» знову там, де захищається кожен клаптик рідної землі. Луганський напрямок, Кремінне…
І тут слів багато говорити не треба. Там – пекло, там точуться найзапекліші бої з ворогом. І там 16 вересня поранило Андрія.
Осколок через долоню пройшов на виліт. Кровотечу зупиняв братові Максим. І турнікет наклав, і першу медичну допомогу надав, і до шпиталю доправив. Вже пізніше хлопці жартували поміж себе: мовляв, ти мене врятував, я тебе…Рахунок нічийний -1:1.
–-Про поранення Андрія я дізналася із телефонного дзвінка, – говорить мама. – Подзвонили із невідомого номера, мовляв хочете поговорити із сином, він у нас в лікарні. Я на якусь мить не могла прийти до тями. Як у лікарні? Він же тільки заступив на позиції. Може якась помилка, щось наплутали. А потім слухавку взяв вже Андрій. Заспокоїв, каже що він трьохсотий, але поранення легке. І на лікуванні перебуває тут, поруч. І його можна навідати.
Почувши таке, батьки за мить зібралися у дорогу. І помчали, щоб якнайшвидше побачити, обійняти, пригорнути…
Потім реабалатація у Києві. І поверненеться у бойову частину, до своїх побратимів, до рідного брата. І вони знову разом. Разом наближають одну спільну велику мрію – Перемогу. А мама?
МАМА
…Матусине серце буде битися у ритмі із своїми найріднішими. З тими, кого народила і викохала, кого поставила на ноги і дала дорогу у доросле життя.
І молитися… Щоденно й щоношно, щоб їх обох огорнути своїми молитвами, щоб просити небесних ангелів охоронців бути поруч на їх фронтових шляхах.
І чекати…І використовувати кожен шанс, щоб побачити, щоб обійняти…
—Найтяжчі для мене оті 14 діб, коли мої діти заступають на позиції. З ними зв’язку нема. Ніякого. Всі ці дні сповнені тиші. Тяжкої. Напруженої. Всі мої думки там, з ними, — ділиться Ірина Земляк. – А почую їх голос – здається гора з плечей падає. Тоді я живу. Тоді печу/варю/смажу – і до них спішу з гостинцями. Вантажимо машину і їдемо з чоловіком до дітей. Вони тут недалеко, на Лиманському напрямку. Як не поїхати? Своїм домашніх харчів веземо і побратимам смаколиків беремо. Всі ж вони діти, чиїсь сини…
Така історія братів-близнюків із Богодарового. Ім у жовтні виповнилося по 23.
Мама жартує: Андрій у нас старшенький. На 15 хвилин народився раніше за Максима. Молоді, красиві, статні хлопці, мужні, сміливі, незламні воїни.
Вони змалку все робили разом.
Разом місцеву школу закінчили, разом у Харківському автодорожньому коледжі водійську спеціальність здобули, разом служити пішли.
І ось тепер разом Перемогу здобувають, рятуючи один одного від смерті і нас всіх від ворожої навали.
Ангела охоронця вам, мужні воїни. 
Сили, терпіння, витримки вам, дорогі батьки. І низький уклін за виховання синів-героїв.
Ірина Столбова
Фото надані Іриною Земляк
