На головну / НОВИНИ / “Вишивка буде завжди зі мною”

“Вишивка буде завжди зі мною”

Цю скромну сільську хатину у Великій Комишувасі можна з повним правом назвати музеєм вишивки. Бо, переступивши її поріг, потрапляєш у справжній світ автентичної української рукотворної творчості. Зайшли до вітальні і подих перехопило: тут всюди вишиті роботи!
—А ви проходьте, роздивляйтеся. Я вам все покажу і про все розповім. Ви не перші, хто до мене на екскурсію приходить. Я рада гостям, рада, що вишивкою цікавляться, що на роботи мої подивитися хочуть, —гостинно запрошує до світлиці 81-річна господарка обійстя О.С.Щебетун.
У хаті, як у музеї
Починаємо екскурс по кімнатах із вітальні – тут майже 30 картин. Про кожну Олександра Стефанівна розповідає, як про щось особливе, дороге серцю. Бо кожна робота –вистраждана, кожна пройшла через душу і серце.
Ось майже півтораметрова картина «Тайна вечеря». Її майстриня вишивала більше трьох місяців – скільки часу не зайняла жодна інша її робота. Поруч на стіні більше десятка вишитих ікон – Ісус Христос, Матір Божа, «Семистрільна», Микола Угодник, Свята Мотрона… Цілий іконостас. Навпроти ще з десяток ікон – в рамках, на полотні, обрамлені рушником. Всі до одної вишиті хрестиком.
У світлиці нарахували 52(!!!) вишивки – вони на стінах, стільцях, дивані, ліжку. Рушники, картини, доріжки, килимки, подушки-думочки… Портрети, пейзажі, натюрморти, квіти, тварини. Є ціла серія картин, виконаних в українських мотивах – з класичними національними орнаментами, з персонажами відомих народних пісень. Найбільший за розміром килимок біля ліжка. Його висота 180 см, ширина – 130 см. Вишитий за мотивами відомої картини «Несе Галя воду». Найменше полотно (5смна 5 см) «Ніжне янголятко» серед інших вишитих панно висить над диваном. У цій колекції одна з найперших робіт майстрині – картина з котом, яку вишила ще в дівоцтві.
Вишивка знайшла мене сама
Вишивати почала Олександра ще в дівоцтві. Звідки таке захоплення?— і сама не знає. Матуся не була майстринею рукоділля і ніхто з рідних цьому дівчину не вчив. «Вишивка сама мене знайшла», — говорить жартома Олександра Стефанівна. Подобалося їй оте таїнство шиття, його потихеньку сама й опановувала. Спробувала вишивати технікою «гладдю» — не пішло, не сподобалося. А ось вишивка хрестиком затягувала все більше й більше. Навіть матеріалу для роботи тоді було не купити, та знаходила якийсь відрізок мішковини, нитки, фантазувала собі візерунок або списувала з якоїсь картини – і бралася за роботу. Час для вишивання знаходила завжди. Навіть, коли телят в колгоспі пасла, то брала з собою у степ вишивку. Було, що й голку в густрій траві губила, навколішки шукала і знову сідала за шиття.
Робота в колгоспі, домашнє господарство, клопоти з дітьми поступово витіснили вишивку із життя О.С. Щебетун. Якось не до того було. Зайнятість на роботі, втома, круговерть буднів та свят… Пауза у захопленні затягнулася на роки. Думала, що вже й не візьмуся за шиття,— говорить жінка. – Але у тяжкий період життя саме вишивка мене врятувала, вона заспокоювала, відволікала від тяжких думок, від самітності.
Шиття відволікає від тяжких думок
2011 рік був для жінки надзвичайно тяжким і скорботним – пішов у інші світи її Іван Федорович, з яким прожила щасливі роки у шлюбі, виховавши трьох дітей. Біль, відчай, смуток огортав душу і серце. Руки опустилися, не знала куди себе діти, чим зайнятися, що робити. І Олександра Стефанівна з шухляди витягла давно забуті заготовки для вишивання…
—Вишивала цілими днями, було що й спати лягала тільки під ранок,— пригадує майстриня. – Рахую хрестики, підбираю нитки потрібних кольорів і відтінків, думки тяжкі відганяю. Голова зайнята шиттям, і це, на якусь мить, заспокоювало. Знаєте, я пробувала одинокість і горе своє у книжках сховати – он вдома яка бібліотечка є, було візьму книжку – кілька сторінок прочитаю — і в сон хиле, а вишивка, навпаки, сон забирала. Могла годинами шити без препочинку. Мені говорили рідні, мовляв, вишивка зір псує, не сиди довго над своїми полотнами. А я слухаю та шию. Тиждень – і готова робота. Місяць – і знову кілька нових картин. Ось так і з`явилася оця колекція вишитих скарбів. Так це й не всі – багато чого дітям та внукам передала. Були охочі й купити мої вишивки. Ні, не можу я їх продавати за гроші, бо кожна картина — то як частинка душі, як щось рідне, дороге, близьке. Рідним у подарунок – будь ласка, а за гроші продати – в жодному разі. Не можу. Ось і назбиралися за ці роки десятки вишиванок. Скільки було всього, і скільки їх тут у хаті – я й не рахую. На стінах- це не всі ще. Є он у шухляді лежать, бо в рамки не завела. Є недошиті – бо ніколи за городніми клопотами. А ось взимку знову засяду за вишивання. Ниток підкуплю, а схеми в запаснику є. Тож, буде чим довгі зимові вечори зайняти. З вишивкою я не самотня.
«Своїх робіт я не ховаю»
Про довгожительку-вишивальницю у Великій Комишувасі знають всі. Олександра Стефанівна своїх робіт не ховає, навпаки щедро ділиться з односельчанами і досвідом шиття, і своїми картинами. Жодне свято у селі не обходилося без виставки її робіт. І на ексурсії школярі до бабусі-майстрині ходять, і читачі із сільської бібліотеки у її хату-музей навідуються, про секрети вишивки допитуються, цікавляться самим процесом роботи над полотном. Бабуся секретів не тримає. Розповість, покаже, навчить. Їй хочеться, щоб традиції вишивання продовжувалися, щоб не переводилися шанувальники давнього українського рукоділля.
«Вишивка буде завжди зі мною»
—Скільки житиму, скільки Господь сили й віку даватиме – стільки й шити буду, — говорить О.С.Щебетун. – А житиму я до ста років, бо дітям таку обіцянку дала. Минулого року було мені 80. Та відсвяткувати ювілей у сімейному колі через карантин не склалося. А мені так хотілося зібрати всіх разом – дітей, онуків, правнуків. Запитую їх, коли ж тепер з`їдетеся всі до мене? А вони мені – на сторіччя, кажуть, всі приїдемо, доживеш? Я їм жартома у відповідь – доживу, скільки тут лишилося, більше вже за плечима, а якихось два десятиліття, то проживу з Божою милістю. Ось таку собі установку дала. А дітям обіцянку.Тож, буде ще у мене багато інших вишитих картин і рушників. Ось і собі сорочку і спідницю вишила – на особливі свята і дати одягаю це вбрання. Отож, буде в чому життєві ювілеї зустрічати.
…Залишали гостинну оселю привітної сільчанки з теплотою на душі. Ця хатина-музей, як місце сили, звідки можна черпати глибинні українські традиції рукоділля і колориту. А її господарка, до речі, постійна читачка «Вістей Барвінківщини», здатна вчити не тільки майстерності рукоділля, а й життевій мудрості, віри, оптимізму.

Ірина Столбова

Про нас Столбова Ірина

Редактор "Вісті Барвінківщини" irinka.stolbova@ukr.net

Перевірте також

Олімпійський прапор єднає нас!

Сьогодні, в день відкриття Олімпіади-2020, наша Барвінківська громада долучилася до Всеукраїнського марафону «Олімпійський прапор єднає …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *