Аромат свіжоспеченого хліба. Раніше він асоціювався з родинним затишком, вихідними, смачним обідом. А сьогодні запах, що долинув до мене у магазині, різко повернув у минуле, у найстрашніші дні лютого-березня…
Тривога. Паніка. Цілодобове гортання стрічки новин в інтернеті. Жах від побаченого. Бомбили сусідні міста, звідки у мирний час завозили продукти. І раптом телефонний дзвінок: треба пекти хліб!Де? З ким? З чого? У чому?
Відповіді на всі питання знаходилися блискавично: у шкільній їдальні, директор Рудьковська Н.В., Щолок В.В., Щолок В.О., Приходько Н.М., Кравченко Н.В., Большова А.А., Крят О.В., Шматько О.О., Кулик Т.В., Пономаренко М.І разом із кухарем Пархоменко Т.О. та працівником Макогоном В.Ф. Усім колективом зібрали форми, що запорошеними зберігалися ще з важких 90-х.
Швидко! Усе робимо дуже швидко! Самі вираховуємо оптимальну рецептуру, освоюємо духові шафи, займаємо на нові робочі місця.
Оперативно працювала Барвінківська міська рада, управління освіти, культури, молоді та спорту Барвінківської міської ради, директор нашого ліцею, які організували доставку необхідних продуктів, а потім – гарячого хліба для наших хлопців. Тих, що залишивши теплі домівки, рідних, дітей, з усіх куточків стражденної України приїхали захищати Барвінківщину.
Спочатку це були два заміси – 66 хлібин. Але запити зростали: наш хліб був необхідний переселенцям, багатодітним родинам, військовослужбовцям Другого відділу Ізюмського РТЦК та СП Харківської області, волонтерам, які везли захисникам на передову. Довелося збільшувати обсяг шкільного виробництва. Кухар та восьмеро вчителів щодня вручну із двох п’ятдесятикілограмових лантухів борошна робили шість замісів, з яких випікали 256 ароматних паляниць та батонів. 
Не завжди встигали до початку комендантської години, тому додому інколи поверталися у супроводі працівників поліції.
Вили сирени… неподалік лунали вибухи… билося віконне скло… із шкільного коридору видно було чорний дим, який підіймався із-за Чумацької гори, та ми все одно пекли – і у будні, і у вихідні. А 9 Березня на наш хліб згори дивився Тарас Шевченко, портрет якого ми поставили в їдальні, вшановуючи день його народження. Погляд щоразу зупинявся на плакаті зі словами «Борітеся – поборите!», що проросли в серці кожного українця.
… На повні груди вдихаю аромат свіжоспеченого хліба. Так, ми назавжди запам’ятаємо той, березневий, воєнний хліб. А мріємо про мирний. Так було і так неодмінно буде!
Вчитель української мови та літератури Барвінківського ліцею № 2 Оленв Шматько.
