Командир 142 окремої механізованої бригади підполковник Олег Данілов привітав військовослужбовців із Днем піхоти та вручив державні нагороди воїнам, які проявили мужність, професіоналізм і стійкість під час виконання бойових завдань.
Серед нагороджених — військовослужбовці різних підрозділів, які щодня боронять Україну та виконують бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту.
Того дня високу державну нагороду отримала й наша землячка з Барвінкового — Олеся Богацька. Указом Президента України її нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
До війська Олеся долучилася після тяжкої особистої втрати. Її чоловік, Сергій Богацький, загинув у лютому 2023 року. Уже в серпні того ж року жінка одягла військовий однострій.
«Я пішла на заміну чоловіку, бо не знала, як жити далі», — говорить Олеся.
.
Службу вона розпочала солдатом, пройшла бойові дії на Донбасі, а згодом стала командиром кулеметного взводу. На Запорізькому напрямку військовослужбовиця вже виконувала завдання як офіцер. Пліч-о-пліч із побратимами вона продовжує тримати оборону й сьогодні.
Спочатку, зізнається Олеся, бійцям було непросто сприймати жінку-командира. Та з часом вони стали справжньою командою.
У листопаді 2025 року під час виконання бойового завдання захисниця отримала поранення. Після лікування вона повернулася до свого підрозділу.
«Там, де ми зараз, надзвичайно важко. Втомлена, виснажена, але збираєшся з силами й ідеш далі, бо там мої хлопці, яким я потрібна», — говорить військовослужбовиця.
Підтримують Олесю й земляки. Жителі громади та волонтери постійно допомагають її підрозділу: передають маскувальні сітки, окопні свічки, теплі речі, медикаменти, продукти харчування та домашні смаколики.
Волонтерка Альона Ільїна підтримує постійний зв’язок із військовослужбовицею та регулярно організовує збори для потреб бійців цього підрозділу.
Приймаючи державну нагороду, Олеся зізналася: у той момент думала насамперед про загиблих побратимів.
«Багато хлопців уже ніколи не отримають своїх нагород… Хоча їхня мужність і героїзм варті найвищих відзнак», — говорить вона.
Найбільше ж захисниця сумує за донькою Оленкою, яка нині закінчує 11 клас. 8 травня дівчина святкувала день народження, але мама не змогла бути поруч.
Олеся мріє лише про одне — обійняти доньку. Але поки триває війна, вона залишається на передовій поруч зі своїми побратимами. Саме на таких людях сьогодні тримається Україна.
Ми пишаємося нашою мужньою землячкою, яка сьогодні разом з побратимами боронить Україну. Бажаємо Олесі сили, Божого захисту, вірного Ангела охоронця і обов’язкового повернення додому з Перемогою.
Ірина Столбова
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди
