«Гулівер” і “Кнопочка”: кохання, освідчення і заява до РАЦСу
Вони неймовірно гарні. Обоє. Молоді. Красиві. Щасливі. Закохані.
І кохання це в обох перше. І спалахнуло воно з першого погляду. І оця юнача закоханість стрімко переросла у сильне і щире почуття. Почуття, яке непідвладне часу, відстаням, перешкодам. Почуття, яке перемагає найстрашніше – ВІЙНУ.
Едуарду Піддубному 19 років. Народився і виріс у Барвінковому. Навчався у міській ЗОШ №2. Щодо подальшого життєвого шляху, то довго не вагався. Прийняв серйозне чоловіча рішення- бути військовим. Пішов до військкомату, подав заяву, підписав контракт на три роки служби в Збройних Силах України. Так званий навчальний курс молодого бійця пройшов у Десні. По закінченню вишколу мав приїхати додому у відпустку, Вже мамі й братику сказав, щоб чекали… Але наступного дня було 24 лютого. Армія країни-агресора вторглися на територію України.
Артилерист Піддубний став на захист рідної землі. Мужній, сміливий,відважний воїн під час виконання одного з бойових завдань отримав поранення. Це трапилося 9 вересня під містом Куп`янськ. Населений пункт звільнили від рашистів. Але серйозні поранення вирвали зі строю командира екіпажу гармати. Едуард півтора місяці проходив курс лікування в шпиталі, потім ще місяць реабілітації. І знову в стрій, у свою бригаду, до своїх побратимів. І знову туди, де найспекотніше, де йде героїчна боротьба за кожен клаптик української землі.
У свій бойовий підрозділ молодший сержант із позивними “Гулівер” повернувся окриленим, із блиском щасливих очей. Його переповнювали щирі почуття, а серце вже билося в одному ритмі з найдорожчою людиною, яка лишилася там, у рідному Барвінковому.
З Христиною Плаксій Едуард познайомився, коли був вдома і проходив курс реабілітації після шпиталю. Зустрілися випадково… Хоча, як кажуть, нічого в житті випадково не буває. І те, що їх життєві стежки перетнулися, також не просто так. Їх звело … кохання. Щире, взаємне. Місяць романтичних стосунків. Всього лише коротких 30 днів, які пролетіли миттєвістю. І час прощання.
Едуард дзвонив з передової своїй коханній як тільки мав таку можливість. Поспішав сказати, що любить, що сумує, що вона для нього тепер весь всесвіт. А Христинка ні вдень, ні вночі не випускала з рук телефон: боялася проґавити дзвінка, не тямилося почути його голос і мати спокій, що з ним все гаразд…
-Вже за два місяці наші діти сказали, що хочуть узаконити свої стосунки. А що ми, батьки? Для нас головне-щастя дітей. А вони такі щасливі, такі закохані, що й слів тут не треба, -говорить мама Едуарда Яна Олександрівна. – Христинка дуже гарна дівчинка. Добра, щира, привітна. Син її Кнопочкою називає. І вона й справді поруч із моїм Едуардом, зріст якого 2 метри 5 сантиметрів, виглядає маленькою дівчинкою.
Заяву до ДРАЦСу молоді планували подати на день святого Валентина. Та не склалося. Війна… Відпустку молодший сержант Піддубний отримав буквально на пару днів пізніше. А тільки приїхав додому – відразу до офіційної установи пішли. Тут Едуард красиво і романтично освідчився Христині. Став на коліно перед коханою. Подарував квіти, обручку. Ніжний поцілунок, обійми…
Мама і кохана проводжають свого Воїна в дорогу. Відпустка закінчилася
Такі вони – мужній, високий, обпалений дорогами війни, наречений із бойовим позивним Гулівер , і його маленька, тендітна, скромна і сором`язлива наречена, його найрідніша Кнопочка.
Щасливі молодята побули разом десять днів Едуардової відпустки. І знову хлопцеві в дорогу. Знову на війну. А вдома його з Перемогою чекатиме кохана. І молитиметься, просячи для Едуарда і його побратимів Божої опіки і Ангела охоронця.
І найбільше за все на світі закохані мріють, звичайно ж, про мир. А вже потім і про народження діток і про довге, щасливе, подружнє життя.
Вони неймовірно гарні. Обоє. Молоді. Красиві. Щасливі. Закохані. 
Артилерист Піддубний став на захист рідної землі. Мужній, сміливий,відважний воїн під час виконання одного з бойових завдань отримав поранення. Це трапилося 9 вересня під містом Куп`янськ. Населений пункт звільнили від рашистів. Але серйозні поранення вирвали зі строю командира екіпажу гармати. Едуард півтора місяці проходив курс лікування в шпиталі, потім ще місяць реабілітації. І знову в стрій, у свою бригаду, до своїх побратимів. І знову туди, де найспекотніше, де йде героїчна боротьба за кожен клаптик української землі. 
