Історія нашої землячки, яка купує БТР, організовує мільйонні збори на підтримку ЗСУ, наближає Перемогу і мріє про подорожі..
Про барвінківчанку Ірину МІЩЕНКО я писала в газеті років п`ять тому. Писала з гордістю за нашу землячку, яка з чистого аркушу створила у Харкові рейтингову туристичну фірму, яка сформувала круту команду партнерів і об’єднала навколо себе таких же неймовірних мандрівників, як і сама. Її туристична агенція із влучною назвою «Друзі» робила авторські тури на яхтах Іспанією, Хорватією та Тайландом, займалися глибоководною риболовлею в Норвегії, Іспанії, організовували для великих компаніями відпочинок на гірськолижних курортах Андорри, Австрії, Грузії, Словаччини, Болгарії.За всім цим – тендітне на вигляд дівча, а насправді успішна, вольова, цілеспрямована бізнес леді Ірина Міщенко. Із сильним характером, із вмінням добиватися поставленої мети.Так було всі 7 років існування турфірми. Та було б і далі. Всі сезони 2022 року в Ірини і її команди були заздалегідь розписані. Були сформовані тури, були заброньовані путівки, готелі, квитки… І все б це, безсумнівно, реалізувалося, якби не війна
Про війну в Україні дізналася в … Чилі
Ірину війна вдома не застала, вона 24 лютого разом з друзями була далеко від України.
– Ми групою перебували у Чілі. Був двотижневий похід на Охос – найвищий у світі вулкан. Відірвані від цивілізації, без інтернету, зв’язку. Тільки 25 лютого нашому гіду через супутниковий зв’язок надійшло повідомлення, що в Україні війна, – пригадує Ірина. – Сказати, що був шок – нічого не сказати. Ми перервали свій тур. Треба було негайно повертатися. До найближчого пункту цивілізації – 5 годин дороги на автівці. Це були години страху, сліз, переживань. Ми нічого не знали, не розуміли, що там в Україні, що з нашими сім`ями, з рідним Харковом.
І навіть коли вже дівчина вийшла на зв’язок із рідними, коли впевнилася, що з ними все гаразд і вони виїхали в безпечні регіони, спокою на душі не мала.
– Мене гнітило сильне відчуття власної провини. У мене були такі внутрішні діалоги, що якби я була вдома, то щось би мала зробити, щоб всього цього не сталося. А я не зробила, не зупинила. Думала, що збожеволію від цього всього, – продовжує спогади дівчина. – А потім я сама собі сказала: окей, якщо я тоді не зробила щось важливе, вкрай необхідне, то маю це зробити зараз. І вже ввечері 25 лютого через соціальні мережі, через телефонні дзвінки друзям і знайомим почала опитувати кому яка потрібна допомога і чим я особисто можу зарадити.
І їй писали – знайомі і незнайомі люди, ті, хто опинився в дорозі і не мали де переночувати, кому треба допомогти з квитками, з контактами. Ірина допомагала. У нагоді стали численні друзі з турфірми «Друзі».
Наступного дня Ірина вилетіла до Угорщини, в Будапешт, щоб бути ближче до України і якомога швидше добратися до Харкова. Та інформація з рідного міста була невтішною: Харків бомбили. -Я зрозуміла, що немає сенсу повертатися у Харків, що я можу бути кориснішою тут, в Угорщині, і звідси допомагати людям, – каже барвінківчанка. – Люди ж продовжували писати, дзвонити, розповідати про свої проблеми, просити допомоги. Одна жіночка говорить, що у неї чоловік пішов на фронт і йому вкрай потрібен тепловізор. Господи, думаю, що це таке, де його взяти, як допомогти…
Ірина почала в усьому розбиратися. Так же серйозно і прискіпливо, як це вона робила зазвичай. Термінологія, логістика, менеджмент, контакти, фірми, ринок продаж, цінова політика…
Якщо Ірина береться за справу – діло буде
Той, хто знає Ірину, може підтвердити – якщо вона взялася за справу – діло буде. Так було з її проєктами у довоєнний період часу, так і зараз, коли вона торкнулася благодійництва. Вже у перші місяці війни, Ірина створила потужний благодійний фонд «Мисливці на орків» який працює виключно для допомоги військовим. Прописала чіткі правила його діяльності, в основі яких – конкретність, прозорість, звітність. Зібрала унікальну базу даних про магазини та людей, які продають все для військових потреб. Її інформація перевірена, її збори – актуальні і затребувані, її діяльність – щира і відкрита.
Ось тільки короткий звіт зробленого по фонду за грудень. Зверніть увагу на цифри, суми.
І це за один місяць. А якщо ці суми, ці цифри помножити на всі місяці роботи фонду. Уявіть масштаби благодійної допомоги, обсяги зробленого. Хіба це не внесок в Перемогу! Хіба Ірина Міщенко та її друзі не на першій лінії фронту!
«Я розуміла – моєму місту і моїм землякам потрібна підтримка»
Березень для Ірини був місяцем особливих тривог і клопотів.
-У цей період часу я чітко для себе зрозуміла: моєму рідному Барвінковому і моїм землякам потрібна допомога,- розповідає Ірина. – Я чим могла, намагалася підтримати хлопців, які обороняють рубежі міста. Ми оголошували збір і придбавали для захисників у Барвінкове каски, тепловізори, бронежилети. Барвінківчанину Дмитру Недвизі для виконання бойових завдань передали автомобіль. Моєму вчителю фізкультури Сергію Івановичу Лєпісі придбали тепловізор. Допомагала через друзів, знайомих облаштувати побут військових, які прибували у місто для його захисту. Я так хвилювалася за рідне Барвінкове, мені було лячно від думки, що русня може топтати його землю. Дякувати захисникам – цього не сталося…
Загалом в Ірини багато історій. Історій про кожен збір, історій про кожен підрозділ і кожного захисника, яким допомогли й підтримали. Історій із конкретними прізвищами, містами, назвами бойових формувань. Сьогодні не все це ще можна розголошувати, не про все і всіх можна розповідати. А потім, пізніше, після великої Перемоги – їй хоч мемуари пиши. Скільки у записнику і пам`яті ексклюзивних фактів, унікальних подій, неймовірних людських історій, з яких і складається сьогодні тернистий шлях до Перемоги.
«Мені 34 і я хочу на день народження танк»
Цей пост іменинниці просто порвав соціальні мережі: Ірина взялася за неймовірний збір.
«Друзі, я хочу на Бахмут купити FV103 Spartan — гусеничний бронетранспортер британської армії. Розроблений як варіант БТР. Бо там у хлопців така багнюка, що саме така техніка стане в нагоді.
Ціна: 89000 євро або 3 738 000 грн.
Це найбільший збір, який я робила і мені реально страшно, що я не назбираю. Якщо так станеться, що ми не зберемо всю суму, то за ці кошти ми придбаємо пікапи. Але хочеться танк».
Щоб досягти такої неймовірної планки по збору коштів, Ірина пішла на ще один неймовірно відчайдушний крок:
«Дарую своє авто за донат»
«Я дуже люблю свою машину, але ця мала може допомогти зібрати гроші на БТР, тому сьогодні я прийняла рішення, що готова її подарувати», – написала дівчина у соціальних мережах. І тут же озвучила умови: кожен, хто скине кошти у сумі 500 гривень і більше на збір на БТР, отримає номерний талон, який і надасть власнику право взяти участь у розиграші Іриного Volkswagen Beetle . Розіграш призу відбудеться у прямому ефірі по завершенню збору.
Ну як вам Ірина ідея! Свій неймовірно авантюрний вчинок дівчина пояснює просто: «Я не мільйонер і більше того, через війну з расєєю з 24.02.2022р мій бізнес не існує. Тому віддати цей капітал – фінансово чуттєва історія, але вирішила, що БТР того вартий. Хоч буде що внукам розповісти».
Ірина сказала – Ірина зробила: у ЗСУ буде ще один БТР
Ірина не була б Іриною, якби не досягла свого. 8 лютого збір коштів на БТР закрито. Серед всіх, хто донатив у цю банку, розіграла своє авто. Його виграв Антон Вовченко. Ще 130 осіб отримали спеціальні подарунки від спонсорів.
Ось така вийшла історія. З хепіендом – у ЗСУ стане на один БТР більше. А керівниця фонду «Мисливці на орків» довела: разом ми –СИЛА. І робити можна великі справи, якщо об’єднувати спільні зусилля і вірити в Перемогу.
«Рік, що змінив мене і мої життєві цінності»
Минулого року, зізнається дівчина, всі матеріальні речі для неї пішли на другий план. Єдине, чого вона дійсно бажає і прагне – це зберегти життя нашим військовим. Тому весь рік всією командою займалися забезпеченням військових всім – від шкарпеток до броньованих авто.
Підводячи підсумки 2022-го, Ірина Міщенко, написала, що зробила для себе багато висновків, відкриттів.
«Тепер я знаю, що незнайомці можуть бути дуже рідними.
*говорила «дякую» в 2022-му більше, ніж за все життя.
*смак хліба в Україні став іншим, і справа не в рецепті чи в інгредієнтах, цей хліб тепер з глибоким відчуттям вдячності військовим за те, що сьогодні ми живі.
*я думала, що ми передаємо авто на фронт, але це не просто машини. Ми передаємо дуже сильну підтримку військовим і даємо їм впевненість, що ми їх бачимо серцями, вдячні і переймаємось за їх життя. Це дає їм більше духовних сил.
*донати – це не про гроші, це про сильні почуття вдячності і співпереживання до найсміливіших. Коли відправляєш комусь гроші – відчувається, що в тебе їх стало менше, коли відправляєш донат – не виникає переживання, що ти стала біднішою. Навпаки, є якесь полегшення, що ти зробила щось важливе спільно з людьми.
*українці стали незламними, показали всьому світу, що наша сила духу міцніша за півмільйонну армію ворога. Інколи здається, якщо планеті буде загрожувати астероїд, то його зупинить ЗСУ.
*Ми дуже багато втратили життів жахливого 2022-го. Шана і низький уклін тим, хто склав своє життя в боротьбі з ворогом. Від цього цінність життів тих, хто з нами, сильно виросла.
*У багатьох із нас з’явилась зрозуміла місія життя, тому жити емоційно хоч і складно, але є єдина зрозуміла ціль мільйонів людей.
*Я стала в десятки разів менше заробляти, але в мене зникло відчуття, що я щось втратила. Я зрозуміла, що реально для життя не так вже й багато треба. Так, гроші це про безпеку, але тривоги через їх кількість стало менше.
*Цього року я багато ділилась і це запускало масштабніший маховик, люди ділились ще більше і піклувались про мене.
*Почуття та спогади – єдине, що має цінність. Твоє тіло – єдине матеріальне, що з нами на все життя.
*До війни я багато подорожувала, цей досвід дав розуміння повноти життя у військовий час. Подорожуйте.
Я переписувала цей текст багато разів, бо хотіла згадати кожного, кому вдячна з 24.02.2022. Та вас так багато, що це просто не влізло в допис і ще я боялась, когось не згадати, тому серця кожного торкаюсь зараз, коли читаєте ці слова».
«Моїм справжнім скарбом були і будуть подорожі»
“У моєму житті подорожі завжди були в пріоритеті.
Мама мене вчила, що спочатку потрібно заробити на житло, телевізор, якісний одяг, а от вже на пенсії кудись поїхати відпочивати. Мене це так обурювало. А якщо я не доживу до пенсії? Тож сьогодні я їм десерт перед основною стравою, бо життя в Україні дуже непередбачуване (це не жарт).
В мене ж розподіл коштів завжди був такий: кошти на базові потреби (їжа, житло), далі – подорожі і як щось залишилось, то відкласти на майбутнє.
Перші 2-3 роки моїх подорожей я брала з собою якийсь мінімум грошей (або точніше, все що було). Ну на 5 денний тріп в Європу брала з собою 130 євро і якось мені вистачало.
Емоції, новий досвід, пригоди – це все для мене дорожче за прикраси чи новий айфон.
Коли я чую, що хтось витратив на шопінг кілька тисяч доларів, в моїй голові вони конвертуються автоматично на квиток в якусь країну.
Сьогодні спогади про подорожі мене зігрівають. В мене не рве планку, що я хочу виїхати з України, тому що в скарбниці багато приємних моментів і я щиро хочу спочатку перемогти, а потім увірватися в тріпи.
Саме розуміння, що світ великий, різноманітний і дуже красивий, зараз дає мені чітке розуміння, що війна колись закінчиться, а океани, гори, кити були до нас і будуть після.
Я ніколи ще не пожалкувала ні про одну зі своїх подорожей. Ось це справжній скарб. Подорожі потроюють мене. Подорожі дають повноту життя»
P.S. Така вона, наша неймовірна землячка, яку вже сьогодні називають найкрутішою волонтеркою України. Ірину Міщенко нагороджено пам’ятною медаллю «За оборону міста-героя Харків», до якої варто додати десятки, сотні вдячних слів від Захисників з передової. І це теж НАГОРОДИ. Відзнаки за її щоденну невтомну діяльність. За те, що вона завжди на передовій свого волонтерського фронту.
Ірина Столбова
Фото із сторінки Ірини Міщенко в соціальних мережах
