Гинуть кращі. Війна забирає кращих синів України. І це не порожні слова, не банальні фрази і не мовні штампи. Це істина. Це свята правда, яка розриває на шматки серце й душу. Гинуть дійсно кращі молоді хлопці, воїни, патріоти, у яких попереду міг бути ще довгий життєвий шлях… Але війна забрала їх життя. Вони йдуть у Вічність. Йдуть Героями…
Олександр ПАЩЕНКО також кращий. Турботливий син, надійний брат, вірний товариш, сумлінний учень, весельчак-однокласник… Йому у грудні тільки виповнилося 40. Він будував плани на майбутнє, вдихав кожну мить життя, мріяв, кохав, опікувався рідними… Жив вірою в Перемогу. І наближав її. Ціною власного життя…
Олександр – учасник АТО, а в лютому він знову пішов на війну. Добровольцем. На другий день повномасштабного вторгнення військ росії на Україну, він прийшов до військкомату. 25 лютого вже взяв до рук зброю.
На Ізюмському напрямку, минулого року, коли було там ой як спекотно, коли точилися запеклі бої, Олександра Пащенка поранило.
-І я його своєю машиною з осколковим пораненням вивозив із того пекла, – розповідає брат Денис Щець. – Він залетефонував, сказав, що поранений, а виїхати звідти ніяк. Я сів за кермо – і за ним. Машина наша потрапила під обстріли, але тоді ми прорвалися, Брата у нашій лікарні прооперували, витягли осколок. І він знову у стрій.
А тут, під Бахмутом, поранення у старшого солдата Олександра Пащенка виявилися несумісні із життям. Загинув 16 червня. Прийняв свій останній бій…
-Три дні не було із Сашею зв’язку. Ми всі нервували. Телефонували йому, писали – він не відповідав. Мама писала йому повідомлення, чекаючи хоча б короткої фрази чи смайлика. Але нічого не було, – продовжує брат. – А в мене якесь негарне передчуття було, ще й сон напередодні такий дурний наснився. А 19 червня мені подзвонив Сашин побратим. І сказав… Сказав, що Саші нема…Коли їхали до мами з цієї страшною новиною, я попросив, щоб з нами була бригада швидкої допомоги. Хвилювався за неї, вона у нас хворіє. Як витримає цю звістку…
Ця звістка страшна для всіх.
– У мене серце обірвалося, коли почула таке про Олександра, – розповідає вчителька Барвінківського ліцею №1 Тетяна Сугоняко. – Я була класним керівником у Сашиному випуску. Знаю добре хлопця. Це світлий, добрий учень. Завжди усміхнений, привітний. Його світлий образ і зараз стоїть перед очима. Дуже шкода Сашу. Дуже… Щиро співчуваю родині загиблого.
– Він мені за брата був. Ми з ним скільки нелегких шляхів пройшли. Разом возили гуманітарну допомогу в села під Ізюм. Що сказати? Надійний, вірний, мужній, справедливий, правдолюб – таким був і залишиться у моїй пам`яті Саня, – говорить товариш Сергій Васько.
Олександр Пащенко загинув. За Україну, за кожного із нас. Він був і залишиться КРАЩИМ. Світла пам’ять тобі, Герою. Нехай Господь прийме Захисника у свої обійми, втамує біль в серці матері, всіх рідних.
Герої не вмирають…
Ірина Столбова
