У родині Колоницьких із Григорівки двоє військових. Мама Олена – пішла на війну, донька Ольга – майбутній офіцер Збройних Сил України. 
–Знаєте, у дитинстві всі ми мріємо про якусь професію. Спершу я хотіла бути вчителем початкових класів, а потім це бажання відійшло на задній план і я зрозуміла одне: моє місце в армії. Мені подобався військовий однострій, я вже подумки бачила себе у військовій шерензі. А з роками ця мрія тільки зміцнювалася, – розповідає Ольга Колоницька.
Їх шкільний випуск припав на війну. Та лютий 2022 року не змінив її планів. Оля й чути не хотіла сторонніх порад: мовляв, скільки є інших професій, цивільних, мирних, дівчачих, подумай, зваж, не поспішай. А вибір у неї дійсно був: і в педагогічний могла б поступити. І в культурно-мистецький заклад
дорога у неї була, бо мала талант декламувати вірші, жоден захід у сільському клубі не обходився без її виходу на сцену.
Та Ольга Колоницька, випускниця Гаврилівського ліцею, без вагань здала документи до військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. І вступила. І сьогодні вона вже другокурсниця, одна кращих курсанток на потоці.
–Навчання не з легких, складні фізичні навантаження, серйозні вимоги до знань, але мені це подобається. Я вчуся з великим задоволенням і бажанням. І якби зараз довелося робити вибір свого життєвого шляху, я б знову вступила саме у цей заклад, – стверджує дівчина. – Закінчу коледж, піду вчитися до військового університету. Від мрії не відступлюся – отримаю офіцерське звання, буду служити у Збройних силах України.
18-річна Ольга серйозно працює над собою, займається спортом. Вподобала боротьбу на руках.
Виступала на обласних змаганнях, їздила на Чемпіонат України з армреслінгу. Готується у грудні місяці виступати ще на одному престижному всеукраїнському турнірі. Вже отримала перший розряд. Має намір боротися за звання майстро спорту з армреслінгу. Такі у курсантки спортивні плани.
Як вдома, у селі, так і в коледжі Ольга бере активну участь у мистецьких заходах. Її талант читати вірші оцінили вже і викладачі, і друзі.
–А за домівкою скучаю. Дуже. За братиком, дідусем… Мені їх не вистачає. Тепер ось за маму хвилююся. Її підрозділ на гарячих напрямках. Чекаю її дзвінка чи повідомлення в месенджер. Зв’язок з нею поганий. Та я ж розумію яка на бойових позиціях ситуація, а все одно тривожуся, – ділиться Ольга.
А зв’язок з Оленою Колоницькою дійсно нестабільний. Телефоном поговорити із нею у нас теж не вийшло – мобільна мережа там відсутня. Отримали короткі повідомлення на месенджер; на війні вже 8 місяців. Зв’язкова у штабі. Перебуваємо там, де гаряче. Важко. Складно. Тримаємося. Все буде добре.
–Мамине рішення йти на війну для мене було неочікуване. Вона від мене це приховувала до останнього. Вже брат Ігор сказав, що мама йде воювати. А я з мамою зідзвонилася, коли вона вже була в дорозі. Відмовляти було марно. Я знаю її характер: рішення вона не змінить.
Я пишаюся мамою. Пишаюся її рішенням, пишаюся тим, що вона не з тих, хто очікує Перемогу, а виборює її.
І я теж вірю, що все буде добре, все буде Україна. А закінчу навчання, стану кадровим військовим і я буду захищати мир, який зараз здобувається у цій кровопролитній війні.
Ірина Столбова
Фото із соціальних мереж
