Це трапилося під вихідний, у п’ятницю, 28 квітня минулого року
Сергій Васильович зранку пішов поратися на батьківську садибу, яку прийняв у спадок. Весна, клопіт вистачало по двору, на городі. А пообіді рішуче поспішив додому. Брат Віктор Васильович умовляв залишитися, поспілкуватися. А той категорично: треба бігти додому, дружина вже там обід приготувала, чекатиме… І побіг…
Тетяна Іванівна, провівши чоловіка, поспішила у магазин на закупи. Могла б затриматися ще на якихось п’ять-десять хвилин, поговорити із знайомими продавчинями у крамниці, що неподалік. Але якась сила тягнула її до рідної хати. Близько дванадцятої години дня вони обоє прийшли додому. Тільки переступили поріг і …
У двір прилетіло. Ворожа ракета влучила прямісінько у хату, увійшла рівно під фундамент. І будинок ніби підкосило. В один момент все перетворилося в руїни.
Від колись затишної оселі, де панував сімейний затишок і комфорт, лишилася одна стіна, на якій висів килим. І все… Більше нічого. Ні хати. Ні господарів. Сергія намертво притисло холодильником. А Тетяну… Її тіло розірвало на шматки. Рідне обійстя для них обох стало могилою.
«Більше нема ні моєї бабусі з дідусем, ні домівки, в якій я виросла…», – написала під світлинами руйнацій оселі внучка загиблих…
Подружжя ховали в один день. Їх могилки поруч на кутянському цвинтарі у Барвінковому. На цвинтар перетворилася й сама хата. Тут тихо, моторошно і лячно. Тут вже ніколи не буде життя. Ніколи..
І сьогодні, по спливу часу, повз це зруйноване подвір`я, що по вулиці Центральній, 75/1 (навпроти Будинку творчості дітей та юнацтва) не можна пройти без жаху, суму, скорботи і лютої ненависті. Ненависті до «асвабадітєлєй», які забирають життя мирних людей, які стирають з лиця землі ось такі хати і цілі села та міста….
Сергій Васильович і Тетяна Іванівна у цивільному шлюбі прожили майже 20 років. Обоє довгий час працювали у місцевому комунальному підприємстві. Прості, скромні, працьовиті люди. І така страшна смерть.
Нема і не буде прощення росії- країні-терористу, яка принесла на нашу землю руїни і смерть.
Давайте помолимося за упокій душ невинно убієнних Сергія та Тетяни, згадаємо їх теплим словом. Вічна пам’ять. Щирі співчуття рідним загиблих…
Ірина Столбова
