Олеся Богацька, наша землячка-військовослужбовиця, всього лиш на два дні з бойових позицій приїжджала у Барвінкове.
–Я не могла не приїхати. У моєї донечки був випускний. Вона закінчила 9 класів Барвінківського ліцею №1. Їй вручали свідоцтво про здобуття базової середньої освіти. Я розуміла, що всіх її однокласників вітатимуть з цією подією мами,тата. А хто привітає мою квіточку? Татко загинув на війні. Тож я просто зобов’язана бути поруч з дитиною, — говорить Олеся Богацька.
І вона приїхала.Вітала й обіймала свою квіточку (так в розмові з ніжністю називає мама донечку).
Оленка також горнулася до матусі. І очі дівчини світилися радістю. Бо ж рідко тепер трапляється в її житті ось такі миттєвості щастя.
…Випускний у ліцеї, довіриливі вечірні розмови мами з донею. Говорили про все. І не могли набалакатися. Бо кожній було що сказати, чим поділитися.
–Знаєте, війна змінила всіх нас. І дорослих, і дітей. І мрії змінилися, і погляди на життя,і пріоритети, — ділиться Олеся Богацька. – Моя донечка змалку ветеринаром мріяла стати. І раніше це навіть не обговорювалося. А зараз задумується щодо військового фаху. Стоїть перед вибором. Але, однозначно, дівчина буде йти вчитися далі. І яке б рішення вона не прийняла – я її обов’язково підтримаю. Я вірю, що в неї все вийде.
…Дві доби для мами та донечки промайнули як дві години.І вже Олесі треба в дорогу. Наранок має бути у підрозділі.
–Мені пощастило бути на випускному поруч зі своєю донькою. І так хочеться переможного миру, щоб кожна мама, кожен татко відчув таке ж щастя. Щастя і в будні, і ось в такі урочисті життєві моменти бути поруч зі своєю дитиною, — продовжує Олеся.—А у свій підрозділ я їду з легким серцем, мені радісно на душі. Поїздка додому мене окрилює і надихає. Домівка для мене місце сили. Я бачила щасливу юнь, я спілкувалася з неймовірно крутими педагогами ліцею, з місцевими волонтерами. Всі налаштовані на Перемогу. І працюють на неї. І допомагають. І підтримують нас. І вірять нам. І це мотивує.
