Наш земляк і колега Віктор Мандрика став лауреатом літературно-мистецької премії

Знаного на Барвінківщині й за її межами літератора, журналіста, краєзнавця Віктора Мандрику можна привітати з перемогою у літературно-мистецькому конкурсі.

Мова йде про конкурс на здобуття звання лауреата і премії імені Михайла Петренка – уродженця Слов’янська, знаного в Україні та за її межами поета-романтика, відомого багатьма своїми поетичними творами, особливо словами до пісні, яка стала всенародною, “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…”

Ще у 2012 році цю премію заснувала Донецька обласна організація Національної спілки краєзнавців України, щоб увічнити пам’ять поета та вшанувати тих людей, які багато зробили для популяризації творчості знаменитого земляка Михайла Миколайовича Петренка.

За цей час її лауреатами стали вже 48 українців. Попри війну в Україні творчий конкурс проводився і цьогоріч.

І нам приємно повідомити, що рішенням комісії з присудження літературно-мистецької премії імені М. Петренка, лауреатом за 2023 рік у номінації «Популяризація знань про життя та творчість М. Петренка» визнано барвінківчанина МАНДРИКУ Віктора Івановича. Так високо оцінено його збірку есеів-спогадів «Пісня, що йде поруч усе життя».

У цьому творчому конкурсі я беру участь вперше, – розповідає Віктор Іванович. – А от у заходах до ювілейних дат Михайла Петренка приймаю участь по можливості постійно. До 200- річчя від дня його народження у самвидаві створив брошуру. У нашій бібліотеці разом з журналістом Віктором Скрипником презентували книгу слов’янців про нього і з його творами. За що отримав грамоту і ювілейну монету з пам’ятним конвертом до ювілейних Петренківських днів.
І ось зараз, будучи далеко від Батьківщини, Віктор Мандрика залишається на творчій хвилі. Він продовжує писати, систематизує й доопрацьовує свої краєзнавчі дослідження, упорядковує зібраний багатий історичний матеріал.
Що надихнуло Віктора Івановича на участь у цьому досить популярному творчому конкурсі. Найперше, любов до неоціненної поетичної спадщини Михайла Петренка, творчістю якого наш земляк захоплюється.

Якось у фейсбуці побачив звернення голови Донецького відділення НСКУ Валерія Романька, в якому той прохав поділитися читачів думками про пісню, про події в житті, пов’язані з нею. Звичайно, відгукнувся й відправив на його адресу свої спогади. А тут ще на все це наклалося віртуозне виконання знаменитої пісні на акордеоні вуличного музиканта тут, у Ліхтенштейні, де я зараз перебуваю. Вималювався ще один сюжет, яким також поділився з Валерієм Івановичем. Той у свою чергу розповів про молодого співака з України Романа Сасанчина. Його виконання пісні “Дивлюсь я на небо…” заворожило. Його голос доповнив власну фонотеку виконаців цього улюбленого твору. Так і визріло бажання написати збірку спогадів про цю пісню Михайла Петренка, яка крокує поруч зі мною все життя. Працював з великим задоволенням, бо ця тема, як кажуть, лягла на душу. Цю свою роботу і вирішив подати на конкурс. Дещо пізніше уривок з конкурсних матеріалів Валерій Романько зі своїм вступом запропонував опублікувати в щотижневику “Слово просвіти”. Отож, мені дуже приємно, що збірку позитивно оцінили всі члени конкурсної комісії, що моя робота слугуватиме великій і добрій справі — популяризації творчості великого поета-земляка Михайла Петренка.

На жаль, в урочистій церемонії відзначення і нагородження лауреатів премії Михайла Петренка, яка відбудеться завтра у Львові, Віктор Мандрика з відомих причин участі взяти не може. Та душею і серцем він буде там, де проходитимуть урочистості з нагоди 206-ої річниці від дня народження українського поета-романтика Михайла Петренка, де вшановуватиметься пам’ять цього митця, творчістю якого він так захоплюється.

Ми вітаємо Віктора Мандрику з перемогою у цьому творчому конкурсі. Шлемо йому у далекий край щирі побажання міцного здоров’я і творчого довголіття. І вкотре переконуємося: якщо людина творча, натхненна, сповнена ідей, задумів, то жодні відстані не завадять втілювати задумане, писати, залишатися у творчій формі.

Пишаємося Вами, шановний КОЛЕГО. І до зустрічі на рідній землі.

Ірина Столбова