Новомиколаївський старостат: життя, турботи і клопоти воєнної пори
Цей старостинський округ – один з найменших у структурі Барвінківської територіальної громади. Два населених пункти із невеликою кількістю населення: на початок року у Новій Миколаївці було близько 350 мешканців, у Червоному Лимані – 150. Якими клопотами жили тут сільчани до війни? У будні вирощували врожаї на фермерських полях і власних присадибних ділянках, утримували різну живність, якої вистачало для себе і на реалізацію, впорядковували вулиці і свої домівки. У свята організовували цікаве дозвілля у відремонтованому просторому Будинку культури, проводили гучні Дні села. Так було до 24 лютого. А потім…
Березень 2022 року
Ворожі літаки над селами люди побачили вже на початку березня. А потім були обстріли з неба. Перший 7 березня, другий у ніч з 9 на 10 березня. Точкове потрапляння у будівлю Червонолиманської школи.
-І не вірте нікому, що там дислокувалися військові. Жодного вояка в той період часу там і не було. Рашисти просто стирали з лиця землі наші села. У результаті бомбардувань будівлі школи, магазину, дитячого садочку пошкоджені так, що там ремонтувати вже нічого. Один житловий будинок зруйнований до фундаменту, ще майже у 40 подвір`ях пошкоджені вікна, двері, дахи, паркани. Загалом по селу залишилися вирви такої глибини, що у ту прірву може впасти будинок і його не видно буде. Це у Червоному Лимані.
Частина корпусу ДНЗЧервоний Лиман.
У Новій Миколаївці шість осель відновленню не підлягають, ще у 25 хатах пробиті дахи, вилетіли вікна, двері. Від добротних, критих сучасним металопрофілем ангарів місцевого приватного агропідприємства «Новомиколаївський» лишилися тільки металеві конструкції, а там зберігався вирощений дбайливими господарями врожай зернових, – розповідає староста Віта Кобченко.
Якими були ті березневі дні та ночі Віта Іванівна знає не з чиїхось слів – сама пережила це. Люди пересиджували у погрібах, боялися виходити на вулицю. Багато сільчан виїхали у безпечні місця. Села порожніли.
А так виглядає кочегарка
Магазин у Червоному Лимані
– У мене й досі перед очима спустошені вулиці Червоного Лиману. Село ніби вимерло. Людей не видно. Тоді тут лишалося 27 мешканців, переважно люди літнього віку, і ті сиділи по домівках, інші – евакуювалися. А скільки худоби, котів, собак, птиці блукало селом! Безприв`язна, безгоспна череда корів, бичків, телиць, теляток ходили округою, зупиняючись біля дворів із копицями сіна та соломи. Поїдять в одному місці, йдуть до іншого, де є корми. І навколо руїни. І тиша. Тривожна тиша. Від якої аж мороз тіло проймав, – пригадує Віта Кобченко.- Було привезу сюди продуктову гуманітарну допомогу, рознесу по хатах, роздам стареньким. Запитую, що наступного разу привезти, у чому потреба. А вони знаєте, що просять? Просять, щоб я більше не приїздила. Кажуть, не їдь, доню, сюди. У тебе сім`я, діти, бережи себе для них. А у нас все є, щоб страшні часи перебути. З голоду не помремо. Ти, мовляв, про себе думай. І від цих слів серце стискалося.
«Спекотним» був для мешканців округу перший місяць воєнної весни. Потім стало спокійніше. Наприкінці березня – на початку квітня люди почали повертатися додому. Латати зруйноване, налагоджувати свій побут. Тоді вони ще не знали, що свої хати ремонтують не тільки для себе…
Квітень 2022 рік
Якщо у Новій Миколаївці було відносно спокійно, то у сусідніх Великій Комишувасі та Грушувасі з кожним днем ставало все спекотніше – рашисти бомбардували села і вдень і вночі.
Першими попросили прихистку мешканці з Великої Комишувахи.
Транспорт рухався до нас колонами. Їхали машинами, тракторами, мотоциклами. Люди тіснилися в салонах автівок, і зверху у причіпах і лафетах. Їхали самі і везли з собою найнеобхідніше. Маленькі й більші валізи, лантухи, матраци, живність. За одну годину до нас заїхало більше 50 осіб! І всіх треба було розмістити, – розповідає культпрацівник Людмила Костюшина. – Ми самі пережили такі страхи, тож розуміли стан цих людей, які тікали від війни. І допомогти їм був наш чисто людський обов`язок.
Нова Миколаївка буквально за тиждень прийняла більше 200 (!) осіб – спершу мешканців Великої Комишувахи, а потім і грушувасьців. Розселяли скрізь, де можна.
Новомиколаївці проявили небачену людяність, гостинність, привітність, душевну теплоту і співпереживання. У свої хати брали по кілька сімей відразу. Самі тіснилися, аби дати прихисток сусідам. Допомагали облаштовувати до умов проживання пустуючі хати. У ці неспокійні дні село буквально бурлило розселенням – дах над головою дали всім, хто того потребував.
– Треба віддати належне нашому культпрацівнику Людмилі Костюшиній. Без неї, без її допомоги я б не впоралася тоді. Люди їхали і їхали. Всім потрібна увага, допомога, всі хотіли якнайшвидше знайти тимчасове житло. І все це одномоментно, – говорить староста. – Людмила зуміла все швидко організувати.
Розселити переселенців – це лише одна справа. Інша – допомогти обжитися їм на новому місці. Адже вони їхали, сподіваючись пересидіти у безпечному місці пару днів чи тижнів. А затрималися на цілих пів року.
Травень – вересень 2022 року
Нова Миколаївка давно, здається, не була такою багатолюдною. У село поверталися місцеві мешканці, влилися у наш дружній сільський гурт і вимушено переміщені особи. Всього за цей період часу населені пункти нашого старостинського округу прийняли 240 переселенців. Порятунок знайшли не тільки мешканці із сусідніх Грушувахи та Великої Комишувахи, а й з Харкова, Слов`янська, Краматорська, Барвінкового. – продовжує розповідь очільниця старостату. – Треба було подбати про цих людей, щоб і продукти мали, і одяг, і ліки та медичне обслуговування.
Ці виклики староста вирішувала разом з активом. Команда помічників та волонтерів сформувалася якось сама по собі. Ніхто ніяких обов`язків не розподіляв, ніхто нікого ні до чого не змушував. Люди пропонували допомогу самі.
-Назвати можу десятки прізвищ своїх земляків, які розкрилися у волонтерстві саме під час війни. Боюся когось забути і не згадати, але вдячна всім і кожному, хто був поруч, хто робив добрі справи безкорисно, хто знаходив час, можливість і бажання допомагати іншим. Ось, приміром, Марія Богун із Нової Миколаївки. Вона допомагала розселяти переселенців, для них разом з іншими жінками пекла пиріжки, варила вареники, іншу домашню смакоту. Подружжя Богун дало прихисток родині Іщенків із Великої Комишувахи. А ще Марія та Юрій врятували двох чужих корів. Уявіть скільки клопоту і праці із чотирма корівчинами. Своїх же мали дві, та дві додалося. А молоком, творогом, сметаною пригощали нових мешканців села.
Назву також Лідію Кобченко – вона і в мамину хату пустила жити чужих людей, і свою віддала під житло переселенцям, а сама перейшла тимчасово мешкати до сина.
Продавчиня Тетяна Лисенко
Обов`язково відзначу нашу продавчиню Тетяну Лисенко та власника крамниці Віталія Єлизаренка. Наш сільський магазин від 24 лютого і весь найтяжчий період часу працював щоденно без вихідних, свят. Перерву Тетяна робила хіба щоб пересидіти обстріли, а так постійно за прилавком. І товар господар щотижня привозив новий. За закупами до Нової Миколаївки їхали люди і з сусідніх сіл, бо знали – наша крамниця завжди відчинена і тут знайдеш потрібний товар.
Про гуманітарну допомогу скажу так: вона була і від міської ради, і від волонтерських організацій та фондів. Мало чи багато її – вистачало всім. Ніхто голодний не був. Звичайно, у кожного свої забаганки, але мінімум необхідного мали всі – і переселенці, і місцеві мешканці.
Жовтень 2022 року і далі у рік 2023
Після перемоги наших військ на Ізюмському напрямку чимало ВПО, яким було куди повертатися, поїхали додому. Але й зимувати у Новій Миколаївці лишається 92 переселенців. Із них 32 особи – великокомишувасьці, інші – мешканці Харкова, Краматорська, Слов`янська, Барвінкового.
Переживати люту воєнну зиму будемо разом. До неї люди готувалися завчасно. Хто планував тут бути і в холоди – ще з літа заготовлював для себе дрова. Робили й продуктові запаси – вирощували городину, займалися консервацією. Впевнена – ми витримаємо. Бо встигли вже згуртуватися. Встигли стати однією громадою. Бо ж випробування перших місяців війни нас тільки загартували, – підсумовує староста.
