Минуло сорок років з того трагічного дня, коли мирний атом назавжди змінив долі мільйонів.
26 квітня біля пам’ятного знака “Дерево скорботи” відбувся мітинг-реквієм, присвячений 40-м роковинам аварії на ЧАЕС.
Тут зібралися ті, хто пройшов крізь ядерне пекло, родини померлих ліквідаторів, представники місцевої влади та небайдужі містяни.
Враховуючи безпекові чинники, продиктовані війною, захід був не велелюдним.
У руках присутніх — квіти, а в очах — сум та глибока шана.
«Сорок років — це довгий термін, але для кожного з нас той квітень триває й досі, — звернувся до присутніх голова громади Олександр Бало. — Ми тут, щоб молодь пам’ятала: безпека світу — це не даність, а відповідальність, яку тоді взяли на себе звичайні люди з героїчними серцями».
Керівник громади підкреслив, що сьогодні, в умовах нових викликів для ядерної безпеки України, подвиг ліквідаторів набуває особливого значення.
Потім до слова був запрошений учасник ліквідації цієї страшної техногенної катастрофи Володимир Кучерявий. Він з хвилюванням згадував про те, якими ж молодими були ті, хто кинувся на захист світу від ядерної небезпеки, згадував тих, хто не дожив до цього дня. І бажав миру і процвітання нашій землі.
Потім у хвилині мовчання застигли всі присутні, тільки гілки берези коливалися вітром, в такт серцям, в такт метроному…
І полетіла до неба пісня – щемлива і числа, дзвінка і сумна, що викликала сльози, що стукала прямо в серця, нагадуючи, який же прекрасний і, разом з тим, крихкий цей світ, світ, який тоді захистили ліквідатори аварії на ЧАЕС.
До підніжжя пам’ятного знаку лягли сотні живих квітів, нагадуючи кожному про ціну життя та важливість пам’ятати уроки минулого.
Ми пам’ятаємо. Ми вдячні.
Фото і текст Тетяни Рогаль
