Я хочу, щоб рідні, земляки мого бойового друга і побратима знали – Антон був кращим. У всьому був кращим. У діях, вчинках, думках, помислах… Це надзвичайно світла людина. Надійний друг. Вірний побратим. Про таких, як Антон, говорять – з ним би я пішов у розвідку. От Тоха (так ми шанобливо його називали у своїй солдатській родині)  саме такий.  Був… Ми з ним разом з першого дня війни.  Були в самому пеклі, були там, де найтяжче, найспекотніше. І я всім твердо кажу – мій побратим справжній Герой.  Він патріот, мотивований захисник, людина з добрим серцем, відкритою душею. З ним легко і надійно. З ним просто і впевнено. Я не можу, мені важко писати слово БУВ. Такі Герої, як Антон Ілющенко не вмирають.

Моя душа плаче і розривається на шмаття… не можу дібрати слів…

До останнього була надія, що він повернеться. Що він виживе…

Антон отримав поранення на Бахмутському напрямку 29 грудня. 30-го було повідомлення від незнайомої людини про найстрашніше. Слідом за ним інша інформація – нібито Антона перевели в інший госпіталь. Три дні пошуків і примарної надії. На жаль, дива не сталося…

Мені навіть страшно уявити, яке це страшне горе для люблячої, коханої дружини і маленького сина, який схожий на татка, мов дві краплі води… Який це біль для батьків… Важка втрата для побратимів… для усіх нас!  Як дібрати слів, щоб висловити усю глибину співчуття рідним, розділити їхню скорботу? Жодні слова не здатні передати це.

Війна забирає найкращих. І немає жодного прощення за це клятій, навіки проклятій рyzzні, яка шле на наші землі орди свого біосміття!

Спочивай з миром, Герою. Ти завжди будеш жити у наших серцях. Герої не вмирають!!!

Записала Ірина Столбова