У цих коротких рядках – доля людини. Визнання її педагогічної праці. Вшанування її пам’яті. Данина її внеску у виховання підростаючого покоління. Чи багато сільських шкіл на Барвінківщині можуть похвалитися таким статусним педагогом? Одна? Дві? А в Мечебиловому жила й працювала саме така вчителька. Своє коротке, але яскраве життя, вона віддала школі. Всю себе, до останку, присвятила дітям.
Заслужена, шанована вчителька приймала відзнаки «за видатну діяльність в галузі народної освіти» (цитую з одного нагородного документу) і залишалася працювати в селі. Хоча з рівнем такої педагогічної майстерності для неї були відкриті двері престижних навчальних закладів.
…Ніна Гома (в дівоцтві Киян) родом із Дніпропетровщини. Там здобула шкільну освіту, а вже в Харків поїхала вчитися професії.Обрала для себе вчительство. У післявоєнні роки це було престижно і затребувано. Школам потрібні були фахові педагоги, голод вчительських кадрів відчувався і в містах, і в селах. У 1947 році дівчина вступає до Харківського державного учительського інституту, який закінчує з відзнакою. У дипломі зразка радянських часів чітко прописано: здобута спеціальність – російська мова та література, присвоєна кваліфікація і звання вчителя середньої школи із правом викладання у перших-сьомих класах.
1949 рік для студентки-відмінниці був особливим. Ніна не тільки успішно склала вузівські іспити, отримала диплом, а й вийшла заміж на коханого хлопця. З Михайлом, стар
шим від ней за рік, у серпні місяці одружилися. І вже за місяць, у вересні 1949 року, Ніна Гаврилівна почала вчителювати.
Доля привела молоде подружжя сюди, в Мечебилове, в невеличке село на Харківщині, про яке раніше дівчина й знати не знала, але пізніше воно стало їй рідним, близьким. Бо тут народилися її діти – донька Людмила та син Володимир. Тут мала щасливе сімейне життя. Тут пройшло її професійне становлення і визнання.
Н.Г. Гома вчила дітей і разом з ними сама вчилася й вдосконалювалася. У 1953 році вона вступає на заочне відділення факультету російської мови та літератури Харківського педагогічного інституту ім. Сковороди. І також закінчує його на відмінно.
Дві вищі педагогічні освіти і велике прагнення й бажання працювати з дітьми. Про новаторство й вчительський талант і хист сільського педагога стало відомо не тільки на Барвінківщині, а й далеко за її межами. 60-ті роки стали піком її педагогічної діяльності. У 1964 році Н.Г. Гома стає відмінником народної освіти Української РСР, у 1965 році присвоюють почесне звання Заслужений вчитель школи УРСР, її нагороджують престижними медаллю А.С. Макаренка, пізніше – медаллю «За заслуги в галузі освіти й педагогічної науки».
І до всього цього –ціла колекція Почесних грамот районного, обласного, республіканського рівнів. Вона отримує особистий вітальний лист від Міністра освіти УРСР. Прізвище Ніни Гаврилівни звучить з трибун педагогічних нарад, конференцій. Її досвід роботи вивчають, пропагують.
Н.Г. Гома могла ще встигнути багато зробити. На небосхилі педагогічної ниви її зірочка тільки спалахнула, а мала б горіти яскравіше і довше. Але…Тяжка хвороба виявилася сильнішою. У 1968 році відома вчителька з Мечебилового померла. Їй було тільки 41. Поховали тут, на сільському цвинтарі. А згодом і на фасаді школи з’явилася ось ця меморіальна дошка…
У Мечебиловому рідних уславленої вчительки не лишилося. Донька Людмила і син Володимир мешкають у Росії. Вже мають сім’ї і своїх дітей та внуків. Нащадки, як реліквії, зберігають все, що пов’язане з життям та педагогічною діяльністю Ніни Гаврилівни. Документи, світлини, грамоти, відзнаки, нагороди… Все це варте не тільки сімейного архіву, а й музейних фондів. Бо, на жаль, і в місцевій школі, і в нашому музеї зовсім обмаль відомостей про леге ндарну жінку-педагога.
Редакція щиро дякує мешканцям Мечебилового пенсіонеру Григорію Сироватці та бібліотечному працівнику Аллі Босенко. Саме вони займалися активним пошуком рідних Н.Г. Гоми. Їм вдалося встановити зв’язок з дітьми вчительки і отримати від них ось ці та багато інших світлин та документів. На їх основі й підготовлена ця публікація. Їх ми й передамо Барвінківському краєзнавчому музею. Щоб земляки про цю легендарну вчительку знали. Щоб пам’ятали. Щоб шанували.
