Роман Пенега – звичайний сільський хлопець. Народився і виріс у селі Червоне колишньої Іванівської сільської ради (тепер Іванівський старостинський округ). Навчався у місцевій маленькій школі, потім перейшов до Іванівської ЗОШ, яку й закінчив. Там отримав атестат про освіту, там з однокласниками зустрічав світанок дорослого життя. А воно, його доросле життя, виявилося таким коротким…
Роману 16 вересня виповнилося 37 років. Та вітання з днем народження від рідних та друзів приймав вже на передовій. На захист України від рашистської навали хлопець пішов 29 серпня. І рівно через три місяці, день у день, 29 листопада солдат Збройних сил України Роман Олександрович Пенега прийняв свій останній бій. На передових позиціях, на «нулі» під селом Червонопопівка, що на Луганщині, він був тяжко поранений. Загинув на місці. Поранення були несумісні із життям.
Служив наш земляк у 7 парашутно-десантній роті у 3 парашутно-десантного батальйоні. Був кращим стрілком-сапером у своєму підрозділі.
І взагалі Роман був КРАЩИМ.
Кращим сином для батьків, які змалку виховували хлопця трудолюбивим, чесним, відповідальним.
Про кращого брата не міг мріяти й Олександр Пенега: «Рома був старшим за мене на 4 роки. Він у всьому мені допомагав, він був добрим, простим, щирим».
«І в школі Ромка був класним другом. Він прийшов до нас у школу вже у випускному класі. Але швидко влився в колектив. Відразу якось став своїм. Сором`язливий хлопець був, ніколи не ставив себе вище інших. З ним було легко, просто. І таким він, здається, лишався і після школи. Пам`ятаю його на зустрічі випускників. Це був 2013 рік. Рома, хоч і подорослішав, як і всі ми на 10 років, але не змінився – такий же простий, щирий, відкритий. Ромина загибель сколихнула всіх нас. Шкода, дуже шкода. Піду провести Героя в останню путь. Вклонюся його пам`яті, його подвигу», – говорить однокласниця Лариса Батажова.
«І навчався Роман Пенега добре. Мав достатній рівень знань по всіх предметах. Ніколи з Ромою клопотів не мали у школі, у класі. Спокійний учень, дисциплінований, урівноважений, відповідальний, сумлінний. Знаєте, саме з таких простих, щирих хлопців і виростають мужні Герої. Про цю дитину можу сказати тільки добрі слова. Бо він справді був кращим. Співчуваю батькам, всім рідним. Це для нас всіх тяжка втрата», – відгукується про загиблого Захисника колишня завучка Іванівської школи Людмила Мячкіна.
Коротким, але героїчним було земне життя Героя. У небесне військо пішов кращий син, брат, товариш, однокласник. Війна забирає кращих. Доземний уклін тобі, наш Герою. Світла пам`ять і наша вічна шана. Не пробачимо! Не забудемо!
Герої не вмирають. Вони житимуть вічно у наших серцях.
Відспівування Героя відбудеться завтра об 11.00 в Успенському храмі Барвінкового. Поховають Захисника у його рідному селі Червоне.
Ірина Столбова
