Подружжя Гапури мешкало на вулиці Виноградній, що у селі Велика Комишуваха нашої Барвінківської громади.
Жили, як і сотні місцевих сільських родин. Обробляли свої землі, вирощували малі й великі врожаї, порали своє підсобне господарство. Своєю невтомною щоденною працею створювали затишок і комфорт родинної оселі. Тут, у рідних батьківських стінах, любили гостювати діти, онуки… Тут будувалися спільні сімейні плани на майбутнє, на перспективу…
Так було до 24 лютого 2022 року. А потім війна…
Велика Комишуваха з березня під прицільним вогнем рашистів. Довгих 8 місяців село знищувалося обстрілами з неба і землі. Родючі чорноземи топтав чобіт окупанта. А у вересні над селом підняли прапор України. Село наші захисники звільнили. Село є. І його немає… Суцільні руйнації… Школа, клуб, адмінбудівля, магазин, дитячий садок, будинки, цілі вулиці— все в руїнах, згарищах.
Купа будівельного сміття замість ошатної, добротної оселі на вулиці Виноградній, 9. Світлана та Сергій Гапури, як і сотні інших великокомишувасьців, втратили домівку. Житла нема. Ремонтувати і відновлювати тут нічого.
Після евакуації їм повертатися нікуди. Мешкають зараз на Дніпропетровщині. У тимчасовому житлі. Свого ще не придбали. Підшукують будиночок на сертифікат. Важко знайти помешкання до душі. Взагалі важко змиритися, що назад дороги нема. Що немає і не буде їх життя таким, як до війни. У рідному селі, у рідних стінах….
А в памʼяті закарбувалася спогади. Тяжкі і тривожні спогади — про березень 2022-го року. Коли днювали й ночували в погребі, коли земля горіла під ногами від щоденних обстрілів. Теплі спогади, що гріють душу, про розмірене мирне життя, про гостини дітей, онуків.
—Онучка Христинка любила гостювати у нас. Із гамірного Харкова донька Каріна із чоловіком та донечкою часто навідувалися в село. Тут тиша, спокій, тут мальовничі краєвиди, чисте повітря, напоєно ароматом лугових квітів. Тут умиротворення знаходили на пасіці, якою захоплювався зять,— розповідає Світлана Гапура.— Їм подобалося у нас, і нам було радісно приймати дорогих гостей, балувати домашньою смакотою.
А Христинка, маленьке дівчатко, яке вже зазнало жахіть війни, також памʼятає оті гостини у найрідніших. І спогади зберігає. І аромат той памʼятає … Навіть в руїнах бабусиного подвірʼя вона вловила це…
Подивіться відео. Тут слів та емоцій не треба. Дитина сказала своєю фразою все
