Повномасштабне вторгнення росії зламало наше життя, розділило на «до» та «після». Ранок 24 лютого став для більшості українців початком найбільших потрясінь: життя під обстрілами, евакуація, прихисток в безпечних регіонах, втрати рідних, близьких, зруйноване житло, скалічені долі, тривожність, стреси… Важко всім, та найважче тим, кого ми відносимо до вразливих категорій громадян. І серед них – люди похилого віку. Під час війни вони як ніколи потребують сторонньої підтримки, захисту, опіки.
Про те, як вирішуються ці нові виклики ми говорили на першому засіданні жіночого клубу, який провели журналісти «Вістей Барвінківщини» із соціальними робітниками Барвінківського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
У затишній залі територіального центру зібралися жінки, на плечі яких і лягають клопоти по соціальному супроводу одиноких літніх людей. У колективі цієї установи працює 21 соціальний робітник, 98 відсотків яких – жінки. Під їх опікою більше 800 громадян. серед яких жінки становлять 90 %. Ось такий зв’язок жінок двох поколінь. Старша жінка одержує допомогу і підтримку від молодшої.
Ми говорили про напружений робочий день соціальних робітників, який розписаний буквально погодинно. Кожна з них впродовж п’яти днів на тиждень згідно з графіком відвідують одержувачів соцпослуг, виконують усю необхідну роботу щодо догляду за ними та для забезпечення належних умов їхнього проживання. І ця важлива, самовіддана, часто фізично та морально виснажлива праця зачасту виходить далеко за межі звичного 8-годинного робочого дня. Бо ж бувають вечірні спілкування з бабусями, яким треба проговорити свою проблему. Трапляються й термінові візити до підопічних у святкові чи вихідні дні – купити ліки чи принести продукти…
Пригадували у розмові і найтяжчий період 2022 року, коли Барвінківщина була у зоні бойових дій, коли були постійні обстріли, коли по громаді була оголошена евакуація і люди виїжджали у безпечні регіони.
Завідувачка відділом соціальної допомоги вдома Оксана Шам, одна із тих, хто весь період часу залишалася в місті. Оксана Вікторівна взяла на себе клопоти не тільки по обслуговуванню своїх підопічних, а всіх літніх людей, які лишалися в Барвінковому. Це не передбачалося її посадовими інструкціями, не входило в її функціональні обов’язки. Цю відповідальність вона сама взяла на себе. Це був її вибір. Її позиція – бути в місті і допомагати іншим. І вона допомагала: сприяла евакуації одиноких літніх громадян, доставляла хліб, гуманітарну допомогу. Купувала стареньким життєвонеобхідні ліки – спершу у Барвінковому, а коли аптеки у місті закрилися, їздила за препаратами у Близнюки, Лозову. Жінка організовувала разом з працівниками укрпошти видачу пенсій.
—Гуманітарна продуктова допомога у той період часу, коли по місту зачинялися крамниці, було дійсно рятівною. Її потребували не тільки громадяни так званих вразливих груп. У квітні-серпні 2022 року такої підтримки багато хто потребував, — говорить Оксана Шам. – І ми, командою, очолюваною міським головою Олександром Бало, організовували видачу гуманітарних наборів прямо на вулицях. Видавали в день їх сотні. Паралельно вивчали запити людей, намагалися допомогти кожному.
—Ми з колегою Наталією Колісніченко також продовжували працювати, — говорить соцробітник з Гаврилівки Наталія Михайліченко.—Куди я виїду? У мене старенька маломобільна мама. Та й на обслуговуванні 10 сільських одиноких жіночок. На кого їх лишити? Продовжувала і їх обслуговувати і ще взяла під опіку шестеро літніх бабусь із нашого села, які в той період залишилися без сторонньої допомоги. Важко було? Так, звичайно. І важко, і страшно. Бо в село й «прилітало». І сама під обстріл 12 серпня 2022 року потрапила.
— Знаєте, зараз важко працювати не скільки фізично, як морально. Чи не кожного дня доводиться виконувати функцію психолога. Адже кожен візит до підопічних починається і закінчується своєрідним психологічним сеансом. Їх треба вислухати, підтримати. Тож і намагаєшся знайти потрібні слова, щоб заспокоїти, щоб зменшити їх тривожність. А це нелегко, — ділиться соцробітник із Другої Іванівки Наталія Давиденко. – У той тривожний період весни-осені 2022 року було дійсно важко працювати. Звичний графік роботи змінила війна: були проблеми із постачанням хліба, продуктів першої необхідності – і ми мусили з цим справитися.
А соцробітник Наталія Ільченко, яка теж не залишала Барвінкового від першого дня повномасштабного вторгнення, за власною ініціативою їздила щотижня до 95-річної В.П. Реви. Як говорить, їздила сама від себе, просто щоб наварити старенькій страв. Бо Віра Петрівна бідкалася: такого борщу як вона, ніхто їй не зварить.
— Соцробітники в нашому колективі, це в основному жінки середнього віку – справжні господині, які мають свої сім’ї та уже досвідчені у побутових справах, не бояться хатньої роботи, уміють ладнати з іншими, розуміють свою відповідальність і щиро прагнуть допомагати тим, хто цього так потребує, – говорить Тамара Протасова, яка впродовж тридцяти років (із моменту створення) очолює цю соціальну службу.—Я пишаюся своїм колективом, який в цей важкий для всіх нас час, ще міцніше згуртувався і став єдиною командою.
Не буду перелічити весь спектр функцій і завдань, які ми наразі виконуємо. Їх багато. І ті, що були до лютого 2022 року, і ті, що маємо зараз. Ми обслуговуємо літніх одиноких людей і вимушено-переміщених осіб, які знайшли прихисток у нашій громаді. Ми надаємо їм фізичну, моральну, психологічну підтримку, допомогу в оформленні різних соціальних пільг та субсидій. Всі ці та інші питання вирішуємо у співпраці з різними соціальними службами, організаціями-партнерами, благодійними фондами. Ми розуміємо і усвідомлюємо свою місію і своє завдання: допомагати тим, кому сьогодні найважче.
Ірина Столбова
