Завтра мешканці Дмитрівки Другоіванівського старостату проводжатимуть в останню путь свого земляка, нашого Героя-Захисника Олександра Шинкаря.Олександр народився і виріс у невеличкому селі Катеринівка, що на Барвінківщині. Тут пізнав ази сільськогосподарської праці. Тут почав господарювати на землі – сіяв і збирав врожаї, займався бджолярством…
Хоча з сім’єю – дружиною Олею, донечкою Софійкою та сином Кирилом- мешкав у Лозовій, та дорогу до рідної домівки не забував. Навідував маму, порався на землі…
Рідну землю, свою родину і всіх нас він пішов захищати чи не в перші дні війни. Не чекав виклику чи повістки. У райвійськкомат звернувся сам. Сам попросився на фронт.
…Був постійно на зв’язку з рідними. Телефонував, давав короткі відомості про себе, розпитував, як живеться їм…
18 липня старший солдат Шинкар (позивний Пчела – про його захоплення бджолярством добре знали побратими, отож і називали так Олександра) востаннє вийшов на зв’язок. Останнє, що сказав – на бойовому завданні під Бахмутом. І все… Телефон мовчав…
Були довгі місяці пошуку, невідомості і надії, що живий. Нехай і ранений, нехай у шпиталі десь, але живий…
Та звістка мамі прийшла в село найстрашніша – загинув…
Завтра односельчани прощатимуться із Олександром Шинкарем. Його прийме земля, на якій він так любив господарювати. Які пішов захищати. І захистив… Ціною власного життя.
Осиротіли діти – десятирічний Кирило та 9-річна Софійка, вдовою стала дружина Ольга. Одягла чорну хустину в скорботі мама Валентина Миколаївна.
Царство небесне тобі, наш ГЕРОЮ! Доземний уклін тобі за твій подвиг, за мужність, патріотизм. Ми пам’ятаємо! Ми не забудемо! Ми не простимо ворогу за горе наших родин!
Герої не вмирають!
