15 серпня в дитячому містечку Барвінкового відбулося, без перебільшення, казкове дійство — до діточок у гості навідався Лаккі–добрий, пес хаскі з розумними різнокольоровими очима.
Захід був організований і проведений Благодійним фондом «Право на захист» за сприяння Барвінківського міського центру соціальних служб.
Відразу пояснимо: аnime-терапія – це один із способів роботи з діточками з прифронтових та де окупованих територій. Воєнний час ставить перед дітьми чимало викликів, що може призводити до стресу та емоційного вигорання. Впровадження хаскі-терапії — це інноваційний підхід до психоемоційного розвантаження дітей, що допомагає їм вчитися, граючись, і розвиватися емоційно. Отже, Лаккі — це спеціально навчений собака, який допомагає психологам.
Заняття проводилися по тридцять хвилин у трьох вікових групах. Між ними – невеличкі перерви, щоб песик міг відпочити.
Першими на майданчику зібралися наймолодші. Передати словами емоції, що вирували серед групи, просто неможливо. Ота непідробна дитяча радість, щирий сміх, безпосереднє бажання погладити тваринку, обійняти її. А ще – неодмінно розповісти, що: «І у мене є цуцик, і я його люблю! Я його годую».
Марина – кризова психологиня, спеціалістка з аніме-терапії познайомила малечу з собачкою, пояснила, як треба себе з ним поводити, і що боятися не варто. А потім почалася просто казка – спочатку діточки змогли і лапки песикові витерти, і вушка почистити (адже ж ви всі вмієте вмиватися, мити ручки, доглядати за собою, тож і Лаккі можете допомогти). Головний герой дійства спокійно сприймав таку гру.
Сподобалось малятам і годувати песика печивом, що припасла Марина у своїй сумочці. Потім Лаккі грав з дітьми в футбол. По справжньому грав, відбивав м`яча, і, до великої радості дітей, приносив його їм назад…
А у фоє Будинку культури діти складали «Чупакабру» – фігурки з пластикових кульок-їжачків. Тут уже Лаккі лише слідкував, бо допомогти не міг. Тож, на допомогу прийшли матусі, яким теж запропоновано було проявити творчість.
Малеча так раділа результату, наввипередки показували і Лаккі, і Марині, і мамам, які цікаві чудернацькі у них вийшли фігурки.
Неможливо було втриматися, щоб не поцікавитися у дітей і батьків, які ж у них враження:
Даша: «Мені сподобалося гладити Лаккі. І чистити йому вушка було цікаво, він такий красивий і добрий»!
Даня: «А мені було цікаво годувати собачку. А футбол – просто супер, як гарно він грає»!
Ірина (мама двох прекрасних дівчаток Ані і Аліси): «Враження позитивні, діти задоволені, а це – основне. Їм зараз не вистачає отакого спілкування з однолітками, цікавих зустрічей, добрих емоцій. Дуже потрібний захід і для розвитку дітей, і для підняття настрою».
Насамкінець були «подарунки від Лаккі» – цікаві розмальовки з його портретом, які діти залюбки взяли, щоб і вдома ще раз згадати цю чудову зустріч.
Потім вся перша група змогла пофотографуватися з Лаккі, ще раз обійняти його. І – колективне фото на згадку про цікаві, незвичайні і веселі півгодинки, які принесли стільки посмішок.
У перерві перед зустріччю з наступною групою, поки Лаккі трохи перепочивав і пив водичку, ми поспілкувалися з Мариною.
—Отака аnime-терапія дуже важлива для діточок з прифронтових громад. Адже це і емоційне розвантаження, і фізичний розвиток, а, головне – повернення дитини в її вік, в оте дитинство, що забрала війна. Сьогодні дітям так важливо радіти, сміятися, щоб забути і про сирени, і про обстріли. Погладжування м’якої шерсті хаскі, спостереження за його грайливістю та отримання беззастережної любові тварини діє на дітей заспокійливо, знижує рівень стресу та тривожності. Хаскі — майстри невербального спілкування. Спостерігаючи за їхньою мімікою, поведінкою, діти вчаться розпізнавати різні емоції не лише у тварин, але й у себе та оточуючих.
Розповіла Марина і непросту історію самого Лаккі. Знайшли його на початку повномасштабного вторгнення у Харкові (де вони обоє мешкали і мешкають наразі). Песик був поранений і наляканий. Врятували, вилікували, знайшли і його господарку. Ні, не кинула напризволяще собачку жінка. Вона працювала провідницею в евакуаційному потязі, тож, враховуючи тодішню екстрену ситуацію, просто фізично не могла ні доглядати улюбленця, ні піклуватися про нього. Довелося їй прийняти непросте для себе рішення – віддала Лаккі Марині.
Отак песик, що сам постраждав від війни і обстрілів, що пережив і страх, і стрес навчився (завдяки своїй новій господарці-психологині) заряджати дітей позитивною енергією, допомагати боротися зі страхом, підвищувати настрій.
Аж ось і друга група – діти вже трохи старшого віку. Та емоції, посмішки, зацікавленість, щира радість все ті ж. Помічаємо жіночку з хлопчиком і маленькою донечкою. Це мама Юля привела Іллю на зустріч до песика, бо, зізнається, що він з острахом ставиться до собак. А сестричка Сашенька прийшла, так би мовити, за компанію, бо з ким же залишити малечу. І, треба сказати, що уже під кінець заняття, Іллюша сміливо і годував Лаккі, і фотографувався з ним, адже і розумна тваринка, і правильний підхід психологині до цього питання зробили свою добру справу. А малесенька Сашенька сміливо і ніжно тримала песика за вушко і радісно посміхалася.
А учасники групи і в футбол грали, і руханки веселі робили, і без творчого завдання з конструктором не обійшлося, тільки вже ліпили не умовну «чупакабру», а реальних тваринок, інші цікаві поробки.
Хочеться звернути увагу ще на один аспект, що до зоотерапії прямого відношення не має, та не розповісти просто не можу. Коли вже друга група робила фігурки з конструктора, то деякі діти зробили наш жовто-синій прапор. І пояснили такий вибір теми отак:
Єва: «Наш прапор такий красивий, просто найкращий, найвеличніший, найрідніший у світі».
Денис: «Я дуже люблю Україну».
Отакі у нас діти, отаке росте покоління. Отже, майбутнє нашої неньки-України, неодмінно, буде світлим. Бо патріотична ми нація. З дитинства.
Після того, як друга група отримала подарунки-розмальовки і сфотографувалася на пам`ять, за невеличкої перерви, в гості до Лаккі навідалися учасники третьої групи – старшої.
Тут уже і завдання, і вправи були складніші, цікавіші – і на розвиток моторики, і артистичні ігри «покажи емоцію». Всі залишилися задоволеними, жаль лише, що час пролетів швидко.
… Лаккі відпочивав, Марина збирала реквізит, а діти і матусі все ще розмовлями на сходах Будинку культури – згадували, сміялися, ділилися враженнями. ДОБРИМИ ВРАЖЕННЯМИ ВІД СПІЛКУВАННЯ.
Того спілкування, якого так необхідно в цей нелегкий час більше. Адже кожна дитина має почуватися захищеною, зрозумілою та щасливою.
Тетяна Рогаль
