У вересні 2022-го року почали відновлювати свою роботу торгові точки на ринку. Продавчині розповідають, що приходили люди, які, тікаючи від обстрілів, або не змогли взяти із собою речей, або ті речі згоріли у зруйнованих будинках.

Виходячи із цих обставин, купувати нові їм було важко. Тож дуже актуальною і потрібною була допомога.

Так був створений «Банк одягу».

Ідея виникла у жіночок, що торгували, у місцевих підприємців. Багато хто віддавав частину свого товару, аби допомогти. Особливо вразливими, що природньо, були родини з дітками і літні люди.

Пані Ольга, Ірина, Марія, Катерина (дівчата не хочуть піарити своїх прізвищ, бо говорять, що багато працівників ринку долучилися до справи) вирішили організувати своєрідний «Банк одягу». Постало питання місця.

Активістки дуже вдячні адміністрації ринку за те, що без будь-яких перепон і безкоштовно надали приміщення для доброї справи. Тож, у колишньому магазині «Камелія» почав працювати «Банк одягу».

Скоро завдяки як самим членам ініціативної групи, так і волонтерам та небайдужим мешканцям громади, вже було що запропонувати тим, хто цього потребував. Дівчата сортували одяг, щоб жіночий, чоловічий та дитячий знаходились на окремих полицях, щоб легше було шукати.

Розповідає пані Ольга, що траплялися випадки, коли людям з Бахмута, Богородичного, Нью-Йорку, Мар`їнки, Покровська, постраждалих сіл Барвінківщини були потрібні речі, і вони раділи, що можна отримати їх абсолютно безкоштовно, адже доводилось тікати, у прямому сенсі слова, в чому були. Отакий хаб передачі тепла, уваги. І взаємодопомоги, що об`єднує наш народ, і важливість цього важко переоцінити.

Ірина продовжує розповідь колеги, що поступово почали допомагати не лише цивільним, а й військовим.

В`яжуть шкарпетки, шиють особливі трипалі рукавиці (саме такі потрібні на фронті, їм розповів про це брат Ольги Юрій, адже він воював, тож потреби військових знає). Якось хлопець-мінометник дуже радів, коли отримав такі рукавиці, бо потрібна і зручна річ — рятує руки від переохолодження, тож допомагає воювати.

Одного разу наша відома землячка-волонтерка Ірина Міщенко написала на своєму ресурсі про дівчат, і їм надіслали тканину — відходи від пошиття спортивних костюмів, тож рукавиці тепер із теплою підкладкою.

Ще — шиють особливі теплі пояси із старих дублянок, пальто. Дівчата із шапок (беруть їх із свого товару) роблять і дарують балаклави хлопцям. А на окопні свічки вже використали 165 кілограмів (!) парафіну. На нього збирали гроші. Також на зібрані кошти купували турнікети. Мають зворотній зв`язок із військовими, переводять кошти на придбання дронів.

А ще у дівчат є… книги відгуків! Скільки добрих вражень там і від цивільних, і від військових! Як ті слова їх надихають! Як гріють душу!

Пані Катерина, згадує, як возили одяг і по селах, де люди особливо того потребували, і з деякими сільськими головами співпрацювали в плані допомоги.

Наразі, через можливий переїзд «Банку одягу» на іншу локацію, тимчасово одяг від людей не приймається. Та добрі справи на паузу не поставлені.

— Зараз, коли іноді чуєш думки про «втому від війни», де ви черпаєте сили, натхнення?— запитала у Ольги.

— Знаєте, коли торкаєшся ближче до людських доль, коли бачиш, що людям, які пережили скільки лиха, ти можеш зробити добро, то про яку втому можна говорити? Був у нас такий випадок: Женя — мама двох діток— переселенка з Бахмута. Тато у них наразі воює. Побачили діти, що у нас є в`язане іграшкове курчатко. А в їхньому зруйнованому будинку колись були саме такі. І мама попросила зв`язати їм декілька. А ще в речах знайшли невеличкого ведмедика — і теж такого, як був у них вдома. Діти наскільки раділи, просто до сліз — отримали згадку про минуле мирне життя, про дім, де родина жила разом. Мама розповідала, що вони цілий вечір не випускали ті іграшки з рук. А ще, Женя сказала: «Добро добром повертається. Все повернеться, все, що втратили у нас буде. А що буде росіянам — то Бог їм суддя».

Розповідали дівчата і про те, як одного разу військовий, родом він із Іловайська, був поранений під Бахмутом. І там втратив футболку з автографом футболіста Шевченка. І саме таку (щоправда без автографа), знайшли йому в «Банку одягу». Він так радів, адже іноді у, здавалось би, дрібничках, скільки сенсу!

Згадалася волонтеркам і бабуся, що так була вдячна за старенький халат — адже її речі згоріли разом з будинком.

—Літні люди і в мирний час потребують уваги, а у воєнний — і поготів. І тепле слово підтримки, і нехитра допомога — велика і важлива справа, — говорить пані Ірина.

А справ маленьких не буває. Розповіла нам Оля, що ще коли сама була в евакуації влітку 2022-го, прочитала притчу, яка глибоко запала їй в душу. Сенсом там були слова мурахи, що несла крапельку, щоб потушити вогнище, на якому хотіли спалити праведника. І у відповідь на слова, що, мовляв, та крапля нічого не варта, вона відповіла: «Я хочу, щоб Бог бачив, на чиєму я боці, і що я не стою осторонь, споглядаючи».

І всі ми, як ті мурахи, по крапельці повинні робити внесок у Перемогу, в допомогу, в примноження Добра. І воно, неодмінно, переможе!

Тетяна РОГАЛЬ

Фото автора

Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Німецького Фонду Маршалла з США” та “Українського Медіа Фонду”