Два роки після столітнього ювілею : ковід, війна, евакуація..
Добре пам’ятаю століття Раїси Семенівни Обихвіст. Того дня, 2 лютого 2021 року, вона привітно зустрічала гостей, радо приймала подарунки і багато говорила/цокотіла про своє довге життя. Бабуся – ну дуже цікава співрозмовниця, з чудовою памят`ю, з тонким почуттям гумору…
Наша довга розмова вилилася тоді у газетний матеріал про життєву долю жінки-трудівниці, матері, господині.
Відтоді минуло два роки. Два тяжких і тривожних два роки. Бабуся і вся її родина тяжко перехворіли коронавірусом. Менша сестра довгожительки 94-річна Галина Семенівна не здолала цієї недуги, пішла в засвіти. Раїса Семенівна ж хоч і переборола отой клятий ковід, але здоров`я таки він їй дуже підірвав. Сили послабли. Більше в хаті. Більше в ліжку. Та найстрашніше – війна. Війна, в яку старенька просто не могла повірити.
-Ми не приховували від мами що війна за вікном. Та й як приховаєш щоденні вибухи . Ми у будинку забивали вікна, щоб убезпечити житло від можливих прильотів, зайве не вмикали світло в будинку – намагалися дотримуватися режиму світломаскування. Вона ж все це чує, бачить, все розуміє. Ось тільки одного не змогла збагнути – чим завинила наша країна, що на неї зброєю пішла росія, – говорить невістка Наталія Миколаївна.
А в березні, коли вже стало нестерпно від обстрілів та бомбардувань, ми прийняли рішення евакуюватися, – продовжує жінка. – Що можна взяти у легковика? Документи і головне – мамину постіль. Мамі облаштували спальне місце на задньому сидінні. На передньому – я з кицькою. Отак і поїхали. У чужий край, до чужих людей…
Дорога була важкою, та прийом був теплим.
Зупинилися в Новоселівці, що неподалік Нової Водолаги. Їх взяла до себе родина Карпенків. Дали кімнатку. Допомагали, чим могли. Працівники сільської ради сприяли у вирішенні всіх організаційних питань. Тамтешні мешканці дивувалися: у такому віці вимушено переміщеної особи у їх громаді ще не було. Два місяці на Нововодолажчині, а потім переїхали до рідних у Харків. І тільки, як у Барвінковому стало тихіше – повернулися.
Раїса Семенівна раділа домівці, рідним стінам.
І тиші…
Свій 102 день народження бабуся також зустріла у тихому й спокійному Барвінковому, у теплій хаті, з іменинним тортом, з рідними людьми. Вдень приймала гостей – її навідали заступник голови міської ради Наталія Коптєва, начальник управління соціального захисту міської ради Яна Деньгуб . А ввечері з молитвою лягла спочивати…
І день минув у тиші, і вечір був спокійним. Ми з Наталією Миколаїваною довго спілкувалися телефоном. Говорили про бабусю.
–Мама дуже мудра і толерантна жінка. З нею ніколи не було конфліктів. Навіть сперечатися вона не дає приводів. Уміє знайти компроміс, вміє згладжувати «гострі кути». Ні грубощів від неї не почуєш, ні окрику. Ми ніколи з нею не сварилися. От просто не було за що. І сусіди поважають нашу маму. Характер у неї легкий і простий. А вже як вміє розповідати цікаві життєві історії! Так ніхто не переповість, як вона. Онуки могли годинами слухати її оповідки, – ділиться Наталія.
Розповідає, що бабуся завжди Господа згадує. Молитви не забуває читати. І причастя від отця Мстислава прийняла цього літа. А ще говорить, що старенька завжди була дбайливою господинею. Двір і город був доглянутий. І в свої 102 роки у неї тільки й розмов про домашні справи, за город клопочеться – що садити будемо навесні, яку городину і скільки…
Тиха, мирна, спокійна розмова. Це було ввечері. А на ранок…
… А ранком наступного дня Наталія прислала жахливу світлину: у городі біля них вирва. Шифер на даху будинку побило. Скло у вікнах сарайчику вилетіли. Вся хата задрижала. Плафон в коридорі від тієї вибухової хвилі розлетівся на скалки…
А поруч, зовсім недалеко від них – зрівняний із землею приватний будинок. Загибель двох братів. Господар помешкання із пораненнями в лікарні.
-Ми всі шок пережили. До цього часу оговтатися не можемо. Злякалися. І за себе, і за маму. А вона, рідненька, виснажена клопотами свого 102 дня народження, міцно спала. Не чула цих вибухів, – ділиться Наталія Миколаївна.
… Отаким тривожним ранком почався 103 рік життя нашої землячки-довгожительки. А так хочеться побажати старенькій тихих днів і ночей, мирних снів і світлих світанків…
Ірина Столбова
