Про цю майстриню з Дмитрівки, віддаленого від Барвінкового села, я знала ще до війни. У соціальних мережах бачила світлини її в`язаних рукотворних робіт. То були килимки, пледи, серветки, ковдри… І кожна річ – шедевр. Така бездоганна робота, таке гармонійне поєднання кольорів. Була ідея розповісти читачам про Юлію Василівну. Писала їй у месенжер, пропонувала поспілкуватися і підготувати матеріал в газету під рубрикою «Світ твоїх захоплень». Тоді вона не погодилася. Мовляв, роблю це не для показу, а для душі, для себе, для власного задоволення.
А ось зараз про цю сільську жіночку я все ж таки пишу, хоча вона знову таки скромно відмовляється – говорить, що нічого особливого не зробила, що у їхньому селі кожен по-своєму допомагає захисникам. Але, впевнена, розповісти про неї треба. Тільки вже рубрику до матеріалу зараз ставлю іншу – волонтерство, війна…
«Добрий ранок! Буду сьогодні у Барвінковому і хотіла би передати трішки тепла для наших захисників на передову. Підкажіть, куди можна звернутися» – таке повідомлення у месенжері отримую від Юлії рано-вранці. І до нього –світлини цього «тепла». Це не мало й не багато, а 14 (!) пар в`язаних шкарпеток.
Сконтактувала майстриню із барвінківським волонтером Володимиром Яковенком. Їх зустріч відбулася. Володимир прийняв речі від жінки і докладе їх до посилки, яку саме зараз збирає передавати воїнам на Бахмутський напрямок.
«Я до шкарпеток ще й трішки цукерок хлопцям поклала. Хай смакують. А про нитки чи затрачений час – то ви даремно мене запитуєте. І нитки маю, а закінчуться – ще докуплю. І час є вільний, бо в`язання – це мої заспокійливі ліки зараз. Мені зовсім не важко і не затратно, бо все це не йде у порівняння з тим, як там зараз нашим хлопчикам, – говорить Юлія Василівна. – Ці шкарпетки я хотіла передати своїм 10 воїнам-захисникам, яких особисто знала, бо вони тримали рубежі у нашому селі, коли точилися запеклі бої на Ізюмському напрямку. А вони… хто пропав безвісти, а хто в шпиталі. Отож поки вони підправлять своє здоров’я, я їм ще нав`яжу, аби тільки були живі були».
Ну що сказати?! Неймовірні у нас жінки. Вони прагнуть своєю материнською любов`ю і теплом огорнути кожного вояка, бо в кожному бачуть свого сина, свою дитину.
А про унікальні в`язані речі дмитрівської майстрині ми обов`язково розповімо в газеті. Після Перемоги. Тоді вона знову буде в`язати свої мегасуперові килимки, пледи, серветки. А зараз її рукоділля військового спрямування – в`яже шкарпетки. Це зараз важливіше за інше.
Ірина Столбова
