На цьому фото родина БЕСПАЛИХ із Великої Комишувахи. Зроблений кадр у 2019 році. Велика, дружна родина святкували тоді день народження Прасковії Михайлівни – берегині сімейного вогнища, мами, яка народила 11 дітей. Жінки, яка мала офіційний статус матері-героїні.
На цьому колективному портреті родини 11 осіб. Батьки – і їх восьмеро вже дорослих дітей. Тоді, у 2019-му році, для всіх дітей сімейним оберегом був батьківський будинок у рідному селі. У Великій Комишувасі. Де народилися, виросли. Звідки випурхнули у доросле самостійне життя. Невелика оселя, але тепла, затишна, дорога серцю і душі.
Вона б і досі збирала на тихі, скромні сімейні свята дітей, онуків. Але… Немає батьківської хати. У березні 2022 року рашистськими обстрілами зруйновано будинок. До цеглинки. Одні руїни. І не тільки нема батьківської оселі. Ще три будинки у Великій Комишувасі, де мешкали діти Беспалих також зітерті орками з лиця землі.
—До цього страшного часу не дожила наша матуся, не бачила цих жахів, цих поневірянь. Померла мама у 2020-у році, — розповідає Світлана Беспала. – А татко у свої 82 роки не тільки вдівцем став, а й безхатченком…
Іван Олексійович, разом з дітьми, виїхав з-під ворожих обстрілів у сусідню Нову Миколаївку. Думали, що тиждень-два перечекають там бомбардування і повернуться у свої рідні хати. Не склалося. Повертатися було вже нікуди. І евакуація у Нову Миколаївку затягнулася вже на два роки…
Ось і мешкає ветеран праці із донькою Іриною та сином Іваном у хатині, яка знайшлася для них у цьому гостинному селі. Неподалік – і старша донька Беспалих Світлана.
Ще одна із сестер Беспалих—Олена (тепер за чоловіком прізвище Рябченко), із Великої Комишувахи виїхала з дітками на Сахновщину. Їх будинок один із перших, в який прилетіла рашистська ракета…
Найстаршу із сестер Віту Беспалу (Васько) війна закинула аж у Польщу. Там мешкає біженкою, там роботу знайшла. Виїхав за кордон у пошуках роботи й один із братів Беспалих Олександр.
Андрій Беспалий, що на фото такий веселий та усміхнений, загинув під Авдіївкою у березні 2023 року. До повномасштабного вторгнення він мешкав на Балаклійщині. Потім із сім`єю з окупованого села евакуювався в Лозівський район. Звідти й пішов на війну.
При виконанні бойового завдання під Авдіївкою загинув. Поховали в Артільному – село на Лозівщині, де й тепер мешкає його родина…
Вячеслав Беспалий, що у центрі кадру, учасник АТО, він на захист України пішов ще у 2014-му році. Воює й зараз. У рідних зв`язок із братом тільки телефонний. Багато про себе не розповідає: воюємо, йдемо до Перемоги…
Микола Беспалий також у Великій Комишувасі втратив житло, переїхав до Петрівського на Балаклійщину. Там і облаштовується.
Ось така історія. Історія родини, в яку чорним крилом увірвалася війна. Яка в один момент розділила життя на ДО і ПІСЛЯ.
Родина, у якої не було великих статків, але мала найнеобхідніше: дах над головою, тихе, спокійне життя, розмірений домашній побут. І натоптану стежину до батьківської хати. Яка була місцем сили. Де їм було добре разом. Де всім були затишно і спокійно.
Війна розкидала родину по світу. Війна забрала життя брата Андрія, їх рідненького Андійчика, який і для батьків, і для свої менших братів/сестричок був опорою і помічником. Без люблячого батька залишилося твоє діток…
Війна вирвала з родини Вячеслава – і він мужньо боронить рідну землю від лютого ворога. А ненависті до рашистів додає захиснику спогад про рідне село, яке жорстоко понівечив окупант, де не вцілів жоден клаптик рідної землі, батьківської землі, де народився і виріс.
…А цей кадр – більше, ніж світлина. Це сімейна реліквія. Це одна тільки мить щасливого мирного життя. І вона неповторна. Бо вже не зберуться отак вони всі разом.
Бо вже ніколи не буде, так як було. Ніколи…
Ірина СТОЛБОВА
