«За все життя я мав лише короткочасну зустріч з малою батьківщиною»

Киянин Сергій Сегеда відомий всьому світові науковець. Етнолог. Антрополог. Доктор історичних наук. Професор. Викладач. Автор 200 наукових праць, які вийшли друком у десятках країн світу – Чехії, Польщі, Молдові, Фінляндії, Угорщині, США… З науковими експедиціями працював у Румунії, Молдові, Білорусі, Узбекистані, Естонії… Ставлю три крапки, бо перелічити всі країни, де був, де працював, де виступав на різних наукових представницьких заходах просто нереально. Він знає світ, світ знає його. Знає як автора щонайменше 20 навчальних посібників, як викладача престижного Київського національного університету імені Шевченка, Щецинського, Люблінського та Варшавського університетів у Польщі. Це він створив власну концепцію антропологічного складу українського народу, він  зробив великий внесок у з’ясування генетичних витоків населення України.  Він повернув на Україну безцінний експонат – череп кошового отамана Івана Сірка, який тривалий час зберігався у Москві. Про Сергія Петровича можна розповідати багато. Ще довше можна перелічувати всі його досягнення, здобутки й напрацювання у царині антропології, етнографії, історії. В інтернеті можна знайти десятки, сотні його інтерв’ю різним національним і зарубіжним виданням. Він людина популярна, пізнавана, публічна, він визнаний фахівець світового рівня. А дала світові цю людину наша барвінківська земля.
С. П. Сегеда народився у Барвінковому у квітні 1949 року в родині журналіста.
– Мій татко Петро Сегеда у 1949-1950 роках працював редактором районної газети (тоді це «Правді Барвінківщини»). За розпорядженням  ЦК КП(б)У його направили у Рівненську область, де він тривалий час працював головним редактором районної газети у містечку Гоща, де я і виріс, – розповідає спеціально для читачів «Вістей Барвінківщини» Сергій Петрович, з яким ми зв’язалися через соціальні мережі. – Мої батьки, які, на жаль, вже на небесах, родом із Краснокутська Харківської області, куди я регулярно навідувався, доки були живі дідусь та бабуся по материнській лінії. А ось в Барвінковому я лише народився і жив дуже мало… Років 15 тому мій потяг на Донецьк зупинився на хвилинку-другу на залізничному вокзалі  цієї станції. Я вийшов на перон. Це була земля, яка мене народила… Тож зустріч з моєю малою батьківщиною була ,як бачите, короткочасною.
У спілкуванні з Сергієм Петровичем не стали торкатися тем його наукових досягнень та відкриттів. Кому цікаво – у бібліотечних фондах чи в інтернеті можна знайти його публікації. Ми говорили про спільне. Про наше, про рідне, барвінківське. На прохання Сергія Петровича відправила йому коротеньку історичну довідку про нашу районну газету, де вказані редактори місцевого друкованого часопису різного періоду, серед них –і прізвище Петра Сегеди.
Сфотографувала і редакційний міні-музей світлин очільників видання. Можу сказати, що незабаром галерея портретів редакторів нашої районки поповниться унікальним фото – Сергій Петрович  надіслав нам в редакцію портрет татуся. Розповів, що його батько свого часу закінчив  військове  училище зв’язку у Києві, Воював на Волховському фронті, де його тяжко поранили і після тривалого  лікування списали з армії. Він повернувся на батьківщину, деякий час працював в Краснокутську, але його направили у Вищу партійну школу у Харків,, після закінчення якої розпочалась його тривала редакторська кар’єра. Спершу у Барвінковому, потім у Рівненській області.
 Тож ми відкриємо для себе ще одну сторіночку біографії нашої газети. А читачам районки – свого славного земляка.