У фойє районного Будинку культури була розгорнута виставка картин лікаря-хірурга Олександра Величка. Пройти повз його полотна було неможливо. Кожна картина вабила красою, майстерністю, грою кольорів та відтінків.
Скільки полотен – і стільки ж емоцій, вражень. За кожним сюжетом – настрій, почуття, внутрішній світ автора. Ось рожево-червоний захід сонця віддзеркалюється у темних водах моря і хвилі на своїх високих гребенях, здається, тягнуть цю яскраву сонячну доріжку до піщаного берега. А тут під чистим безхмарним небом широко стеляться дозрілі хліба, серед яких де-інде полумяніють яскраві маки. А десь вдалині – вузенька смужка річки і густий зелений гай. Не відірвати погляду від безкрайньої морської стихії, яка з’єднується з таким же безмежним небом і тільки невеличкий гірський хребет розрізає ніжно-блакитний горизонт. А ти не тільки бачиш, а ніби й чуєш отой гучний шум розбурханих темно-синіх хвиль, що б’ються об камінь. А ось вечір біля річки: застигла течія води, в якій відбиваються небо, верби, очерет. І картина дихає літньою тишею та спокоєм і, здається, ти там, на тому березі, де тихо опустилося гілля верби…
У доробку художника-аматора багато картин з морським пейзажем: Олександр Іванович любить море і, якщо випадає нагода вирватися у відпустку на південь, то обов’язково з фарбами і мольбертом. Ваблять митця й краєвиди рідного краю. Ось таким побачив художник Сухий Торець із мосту біля нового пляжу, а на іншому полотні — куточок барвінківського Пристіну. Є й портрети, натюрморти. Як сюжетно, так і технічно картини різняться одна від одної. Митець малює фарбами, олівцем і маслом, малює пензлем і шпателем. Знається на класичній і об`ємній техніці, освоїв непростий метод зображення — батік. До всього доходив самотужки, пізнавав ази й науку малювання, вивчаючи спеціальну літературу. Читав, пробував, експериментував, вчився…
Малювати Сашко почав ще в школі. Любив уроки образотворчого мистецтва. Подобалося відтворювати на чистому аркуші паперу те, що бачиш навколо себе. Малював краще, ніж інші. Тому й доручали Олександру оформляти різні стенди, плакати, стінгазети. Був таким собі художником-оформлювачем шкільної зали до різних свят – Нового року, 8 Березня, осінніх та весняних балів.
Можливо б, на цьому рівні захоплення хлопця й обірвалося, якби в кабінеті хімії… не впав портрет Ломоносова. Ось так просто звалився із стіни і від удару на мальованому зображенні вченого відбився фрагмент обличчя. Врятувати ситуацію вчителька попросила Сашка, бо знала, що той добре малює.
—А який з мене реставратор? — говорить зараз Олександр Іванович. – Не було ні фарб, ні набору інструментів. Та вчительці не міг відмовити. Разом з однокласником взялися за справу.
Тоді і фарбу, і колір довго підбирав, і чорнових ескізів багато малював, щоб добитися схожості з оригіналом. Врешті-решт все вийшло, портрет повернули на звичне місце і, навіть, ніхто не підозрював, що в ідеальний стан образ вченого повернув Олександр Величко.
—Після того випадку я став серйозніше займатися малюванням,— зізнається митець. — Багато читав, вивчав різні техніки, купував необхідний матеріал для роботи. І ви знаєте, тут досконалості досягти неможливо, кожна картина – то поєднання вже освоєної техніки з новими практиками. Отож, скільки малюю, стільки й вчусь. І це процес нескінченний…
Робочі будні Величка-хірурга не обмежуються годинами відпрацьованої зміни. Планові й екстренні операції, хворі в стаціонарі, консультації, профілактична робота, звіти й паперовий документообіг. Після напружених буднів районний хірург знаходить вільну годинку, тихий куток, щоб залишитися наодинці з самим собою, з природою, з оточуючим світом і передати стан душі на полотні.
—Малювання не втомлює, це мій відпочинок, —пояснює Олександр Іванович. – А, загалом, у хірурга й художника багато спільного. І для того, хто працює скальпелем, і для того, хто береться за пензель дуже важливі точність порухів, вправність рук, чіткість і відточеність дій. Малювання — це своєрідне тренування рук. А для хірурга це дуже важливо.
…Відпочинок випадає в хірурга не так часто, як хотілося б. Але, коли приходить натхнення, коли руки тягнуться до пензля, а думки просяться на полотно – він повністю занурюється у творчість. За мольбертом працює недовго: від кількох годин до двох днів, не більше, і картину можна заводити в рамку.
Та ті години – то політ думок, злет фантазії, відтворення побаченого і переосмислення самого себе.
…Разом з автором проходжу всю виставку, по черзі зупиняючись біля кожної з його робіт. Відчуваю, що кожне полотно для нього особливе. За кожним — своя передісторія, частинка його цікавого творчого життя.
Про картину «Козак Барвінок» Олександр Іванович розповідає з особливим задоволенням. Відчуваю— вона найцінніша для нього. Бо це не лише результат його творчої уяви, це підсумок опрацювання численних історичних матеріалів та документів. На основі вивчення музейних експонатів, картин місцевого краєзнавця Івана Плиса Олександр Величко намагався максимально правдиво відтворити на полотні образ засновника нашого міста — козака Барвінка. Тут продуманий та історично виважений кожен елемент картини, як в образі самого козака, так і в антуражі. На задньому плані автор відтворив куточок нашого древнього Пристіну.
—Цю картину з виставки я додому не забиратиму,— говорить Олександр Іванович. – Передам її нашому краєзнавчому музею. Це буде мій дарунок Барвінковому та барвінківчанам. Нехай дивляться відвідувачі музею. Буду радий, якщо вона приноситиме задоволення іншим.
