–Я їх все літо в’язала, — говорить Тетяна Федорівна Скобелкіна із села Червоний Лиман Новомиколаївського старостинського округу. — Так трапилося, що через травми не могла допомагати своїм рідним в домашніх справах на городі та подвір`ї. Отож і взялася за спиці. В середньому – по одній шкарпетці в день виходило. В обідню спекотну пору не в’язала – давала собі відпочинок. А ось зранку і ввечері бралася за роботу.
Як зізнається майстриня, в’язати вона любить змолоду. І в неї це добре виходило. Одягала у теплі ексклюзивні в’язані речі всіх своїх рідних. Светри, шкарпетки, шапки, шарфи, мережевні хустки – це далеко не повний перелік всіх виробів, які вміла доволі професійно і швидко вив’язати Тетяна Федорівна.
–Зараз вже швидкість не та, що раніше, але без діла не можу. Руки самі просять роботи, до спиць тягнуться. Серйозних речей зараз вже не осилю, а ось шкарпетки ще під силу в’язати. І я це роблю із задоволенням і бажанням. Адже стараюся для наших хлопчиків, для захисників. Знаю як їм там нелегко, двоє чоловіків з нашої родини зараз воюють. Хтось їм допоможе, комусь я допоможу, своїми шкарпетками в холодному окопі в люті морози зігрію.
…Ворожі обстріли російських військ жінка пережила ще у 2014 році. У Краматорську, де мешкала. Бойові дії у місті змусили Тетяну Федорівну покинути рідну домівку. Отоді й переїхала до донечки на Барвінківщину. Думала, що перебуде тут оті страшні жахи і повернеться у рідне місто. Та не склалося. Так і залишилася в селі Червоний Лиман. Живе вже ось більше 10 років разом з донькою Мариною та її сім`єю.
Живуть дружно. І не тільки домашні справи разом роблять. А й об’єднуються у сімейний підряд для допомоги нашим захисникам.
Тут вже діло знаходиться всім. Розпускають старі в’язані трикотажні речі, мотають клубочки – це для в’язання шкарпеток. А ще ріжуть тканину зношеного одягу на вузенькі смужечки і теж акуратно змотують клубочки – це для в’язання кружечків для хлопців щоб було що покласти на холодне сидіння в техніці чи в бліндажі.
І влітку про морозну зиму наших захисників на фронті майстриня подумала.
Вона знала, що ближче до холодів по старостату оголошуть збір теплих речей для наших воїнів. Тож не стала чекати такого заклику і взялася за в`язання у спекотну літню пору.
–Минулого року Тетяна Федорівна вже передавала шкарпетки свого виробництва для наших захисників, — говорить староста Віта Кобченко. – А цього року масштабністю своєї допомоги вона вразила всіх нас: 60 пар добротних теплих якісних шкарпеток ручної роботи. І всі ходових 42-43 розмірів. Це саме те, що й просять наші вояки.
Майстриня налаштована працювати й далі. Довгі зимові вечори не планує просиджувати без діла. От тільки свої запаси ниток вже закінчилися і розпускати вже немає чого.
–Від благодійників сусіднього Лозівського району ми отримали нитки для в`язання. Тож нашу рекордистку-рукодільницю матеріалом забезпечимо, — продовжує староста Віта Іванівна.
Значить піде на фронт від 78-річної бабусі із маленького села на Барвінківщині ще не один десяток пар теплих шкарпеток. Вив`язаних з любов`ю, з молитвою на захист і Боже благословіння.
Хочу додати, що на території нашого старостинського округу мешкає близько десяти таких майстринь, які не тільки знані рукодільниці, а й справжні волонтерки-в`язальниці. Минулого року в осінньо-зимовий сезон ми передали на фронт нашим захисникам не одну партію ось таких теплих речей. І вже зараз зібрали велику посилку шкарпеток та килимків, — додає староста. – І це тільки початок. Ось від волонтерського фонду «Наш край» розвезли по оселях майстринь достатню кількість ниток для в`язання. Тож процес йде. Я пишаюся своїми землячками, дякую кожній за допомогу та підтримку. І це не тільки мої слова подяки. Їх говорять і хлопці, які приймають ось такі теплі гостинці від наших рукодільниць.
Ірина Столбова
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Німецького Фонду Маршалла з США” та “Українського Медіа Фонду”
