Наша боротьба з російськими окупантами – це не тільки сучасна військова техніка, мужні захисники, грамотна тактика боїв на передових лініях фронтів, а й надійний тил, в якому на Перемогу працюють і діти, і літні люди. І справа зовсім не у віковій категорії помічників з тилу, а в їх мотивації, бажанні допомогти Збройним силам України.
В.А. Чумакову – 85 років. Корінний барвінківчанин. Працював у поліграфії, та більшу частину свого трудового життя віддав сільському господарству. У радгоспі «Іллічівка» був одним із кращих чабанів. Про нього не раз писала газета. І зараз ми знову пишемо про нього. Бо його історія варта, щоб про неї розповісти
Все почалося … з газетної публікації
У лютневому випуску «Вістей Барвінківщини» ми надрукували розповідь про нашу неймовірну землячку Ірину Міщенко, яка створила потужний волонтерський фонд і робить надзвичайно крутезні закупи для українських військових на передові рубежі оборони. Саме тоді тривав оголошений Іриною збір на придбання БТРа. І про це ми також написали.
Вже наступного дня після виходу газети у світ нам зателефонував Віктор Андрійович. Говорив коротко: прочитав у «Вістях Барвінківщини» про дівчину-волонтерку. Хочу їй дати трохи грошей на танк. Не знаю як це зробити. Допоможіть.
А допомога виявилася суттєвою: пенсіонер передав тисячу гривень у фонд Ірини Міщенко. Кошти переказали за призначенням. Вже через кілька днів БТР було придбано. Тож знайте, що у цій потужній військовій техніці, яка пішла на передову нашим воякам, є часточка внеску 85-річного пенсіонера з Барвінкового!
Ми не могли не розповісти Іринці Міщенко про цього дідуся, який із своєї пенсії задонатив у її фонд «Мисливці на орків».
Та в легкому шоці: ми не можемо прийняти таку суму від літньої людини! Це не в наших правилах! Я хочу повернути йому ці кошти! Мені незручно і ніяково. Я хочу з ним поговорити і запитати чим можу віддячити…
Дали волонтерці номер телефону пенсіонера. Але й Ірині в телефонній розмові Віктор Андрійович категорично відмовився приймати будь-яку поміч. «Мені нічого не треба. Маю все необхідне для життя. А ось хлопцям зараз допомога потрібна. Тож даю кошти на добру справу. На Перемогу». На пропозицію волонтерки чимось допомогти сину Олегу, який воює, також почула: нічого не треба, він має все необхідне спорядження, Мовляв,не клопочися, все нормально, кошти передані від чистого серця і з добрими намірами…
І можна було б на цьому факті поставити крапку, ще раз подякувавши дідусеві за підтримку Збройних сил України. Але…
Історія мала продовження. І про це нам вже розповіла сама волонтерка.
«Віддаю генератор і бензопилку. Військовим це потрібніше»
-За кілька тижнів мені знову зателефонував Віктор Андрійович. І знову своє тверде і впевнене: хочу ще допомогти. На що зараз там у тебе збір оголошений? Я ж у відповідь: ні, дякую, ви й так добру справу зробили, не візьму від Вас коштів. А він на своєму наполягає: не хочеш гроші, можу віддати генератор. Купив собі на всяк випадок та й стоїть без потреби. Майже новий. Треба? Забирайте. І бензопилу можу віддати. Хлопцям воно потрібніше, – переповідає Ірина свою телефонну розмову з чоловіком.- І знаєте, дідусь як у воду дивився, буквально за кілька хвилин до його дзвінка від військових прийшов запит на генератор. Конче потрібно. Терміново. А тут Віктор Андрійович зі своїм наполегливим бажанням допомгти. Якось все зійшлося одномоментно: і попит і пропозиція.
Ось так бензиновий генератор і бензопила від нашого земляка швидко були доставлені на Луганський напрямок воякам,
А це був саме той загін прикордонників, який 24 лютого, в день повномасштабного вторгнення росії на територію України, першим прийняв бій з орками на нашій землі. Так ось, ці мужні хлопці записали спеціально для Віктора Андрійовича відео, в якому подякували за генератор, за бензопилу, за патріотизм і підтримку військових, побажали йому здоров`я, довголіття.
В.А. Чумакову показали цей сюжет. Старенький розчулився, вслуховувався у кожне сказане ними слово, вдивлявся у мужні обличчя захисників. І радів… Радів тому, що його допомога пішла за адресою, пішла до тих, кому вона дійсно потрібна. Радів зворотньому зв’язку, дякував,що хлопці відгукнулися, відповіли. Він радів тому, що … віддає, що допомагає. І це дійсно зворушує до сліз.
-Я неймовірно розчулена вчинком Віктора Андрійовича. Це дійсно крута історія. Історія про те, що у нас реально вітчизняна війна, в якій воюють за мир і перемогу всі – від дітей до ось таких 85-річних дідусів. Я розповідаю про неї своїм підписникам і відчуваю, що ця історія надихає їх на такі ж вчинки, вони активніше починають донарити, включаються в нові збори. Бо як же інакше, як можна залишатися осторонь, коли нашій армії допомагають навіть такі дідусі.
****Ось такий є у нас земляк: проста, щира людина, з великим життєвим досвідом і мудрістю. Для якої надзвичайно важливо зробити свій внесок у велику Перемогу. І завдяки таким неймовірним людям, їх турботі і доброму серцю ми ще на один крок ближче до найбажанішого – до нашої ПЕРЕМОГИ.
Ірина СТОЛБОВА
