Дідусь відігнав на передову онукові свою автівку: «Я обійдуся, а хлопцеві вона потрібніша»
Максим Герасимов – звичайний сільський хлопець. Родом із Пригожого – невеличкого села на Барвінківщині. Ріс в односельчан на виду. А знаєте, як у маленькому селі- тут нічого не від кого не приховаєш. Тож ні для кого в Пригожому не було секретом, що цей бідовий хлопчак про військову кар’єру мріє.
–Я добре пам’ятаю Максима по школі. Він- мій учень. Відповідальний, простий, завжди усміхнений, доброзичливий. І, звичайно ж, знаю, що з шкільної парти марив хлопець військовою службою. І, як справжній чоловік, досяг цього, – пригадує директор закладу Олександр Близнюк.
Закінчив Максимка місцеву дев`ятирічку – і вступив до ліцею «Патріот» з посиленою військово-фізичною підготовкою, що у Есхарі на Чугуївщині. Був одним із кращих курсантів. Успішно закінчив – пішов вчитися далі у Львівську Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навесні 2022 році мав її закінчити. Не встиг… Війна… Повномасштабне вторгнення військ росії на територію України пришвидшило навчання на останньому випускному курсі військового вишу. У березні Максим Герасимов та його друзі по курсу отримали звання лейтенанта.
Бойове хрещення новоспечений офіцер проходив у гарячих точках, був там, де назвичайно гаряче, де ворог лютував, намагаючись швидко захопити населені пункти на сході країни. Підрозділ Герасимова тримав оборону на рідній Харківщині. За успішне виконання бойового завдання під населеним пуктом Петрівське Ізюмського району Максим Герасимов був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.Ця урядова відзнака наздогнала вояка вже під Бахмутом. Там лейтенант Герасимов отримав заслужену нагороду, став орденоносцем.
Бойовий шлях нашого земляка, кадрового військового, проліг через Бахмут, Мар`
ївку, Солідар, Авдіївку, Часів Яр…27 жовтня минулого року на тому ж гарячому Донецькому напрямку був поранений. Медики класифікували як осколкове поранення середньої тяжкості плюс контузія. Доправлений був на лікування в Павлоград.
—У листопаді я забрав Максима прямо із шпиталю додому. Йому було призначено місяць реабілітації після лікування, – розповідає дідусь Олександр Колісник. – Реабілітацію під супроводом медиків проходив вдома. Ми його на домашніх харчах у рідних стінах трішки поставили на ноги. Хлопець набрав вагу, посвіжів – і знову на передову. Ото і була його перша і єдина відпустка додому за весь час війни.
Щоправда, було ще одне побачення дідуся з онуком. Тільки вже під Бахмутом. Туди Олександр Вікторович відігнав Максиму свою власну автівку. Рідне Жигулі сьомої моделі передав з рук в руки хлопцеві.
-Я можу обійтися без машини, а Максиму вона потрібніша, – говорить чоловік. – Його Міцубісі, яке отримав від волонтерів, вщент розбите ворожими обстрілами. На відновлення треба як мінімум 80 тисяч гривень. Оголосили збір коштів – справа просувається повільно. А як йому там без транспорту? Отож і відігнав свої Жигулі. Хай повоює там разом з онуком.
А старший лейтенант Максим Герасимов продовжує воювати. Геройськи. Як велить сумління і присяга, дана на вірність народу України. Такі, як він Захисники, і прославляють подвигами 71-шу окрему єгерську десантно-штурмову бригаду, яка була створена одразу після початку широкомасштабного вторгнення рф на нашу землю.
Про героїчні будні цього підрозділу показували сюжет на телеканалі 1+1 і наш Максим у кадр потрапив, – не без гордості говорить про хлопця дідусь. – А кілька місяців тому, вже на Донецькому напрямку, Максиму вручили ще одну бойову нагороду – відзнаку Президента України «За оборону України».
Пишаються рідні Максимом. Та хіба тільки рідні?! Гордість за таких Героїв, як цей скромний, простий хлопчак із Пригожого, переповнює всіх нас. Барвінківський край славиться своїми героями-захисниками.
Зараз підрозділ старшого лейтенанта Герасимова тримає рубежі на Запорізькому напрямку. Там теж передова. І теж гаряче.
-Чекаю кожного дня вісточки від нього. Спілкуємося коротко – через вайбер, бо зв’язок там зовсім ніякий. Для нас головне – почути його голос, впевнитися, що з ним все гаразд. І спокійніше на душі стає, – додає Олександр Вікторович.
Отак у неповні 22 роки наші хлопці стають Героями. Надійними захисниками рідної землі. Патріотами рідного краю.
Запитую у дідуся про особисте життя Максима.
– Та не жонатий ще. Все ніколи особисте життя влаштувати. Та й коли там було? То навчання, а тепер ось ця проклята війна. Він у нас хлопець гарний. Ще знайде свою половинку і одружиться. Після Перемоги. Обов`язково на весіллі в онука погуляємо, – говорить Олександр Колісник.
Віримо в це і ми. А до нашої віри в Перемогу хлопцям на передовій потрібна ще й підтримка тилу.
Тож просимо всіх, хто хоче і може підтримати нашого земляка, долучитися до збору коштів на ремонт автівки. Номер карти для донатів 5375 4112 0711 6141. Треба ж таки Максиму дідусеві Жигулі змінити на свій Міцубісі, який більш придатний для бойових шляхів. То допоможемо земляку-герою!
Ірина Столбова
Фото надані дідусем Героя
