Дуже часто, нажаль, ми чуємо різні історії про пошук рідних та про зниклих людей. І всі ці життєві історії не можуть лишати байдужими. Всі вони різні, і кожна несе в собі спогади, переживання, біль втрати, смуток та почуття. А коли знаходяться родичі, коли відновлюються зв’язки – радіє вся родина, і почуттям тим немає меж. Саме такою радістю поділився з нами барвінківчанин Денис Парфілко. Нещодавно він був у справах в Кам’янському (Дніпродзержинську) й навідався в гості до тітки Лідії. Це була перша зустріч, знайомство вже не телефоном чи перепискою в соціальній мережі. І зустріч ця принесла стільки щасливих емоцій, стільки позитиву.
– До цієї поїздки ми вже спілкувались в соцмережі, та зустрітись все ніяк не вдавалось, весь час щось ставало на заваді, – розповідає Денис Парфілко, – та коли вже зустрілись, емоцій не стримували. В житті найважливіше – це родина, і це дуже добре, коли знаходяться рідні, коли є можливість зустрічатись та спілкуватись. Ми дуже раді, що знайшлась батькова двоюрідна сестра, мені вона приходиться двоюрідною тіткою, а у моїх дітей тепер є ще одна бабуся. Це дуже велика радість. Попереду в неї ще багато зустрічей і знайомств з рідними. В нас ще двоє в Краматорську живуть. В мене самого троє дітей. І ми всією родиною запрошуємо тітку Ліду з родиною до нас.
Денис розповів про свою родину те, що знав зі слів батька та чув від інших родичів. Але й не здогадувався, що знає далеко не всіх. Дуже здивувався, коли в соціальній мережі йому написала жінка, яка назвалась родичкою. Тоді вже й батько розповів, що Лідія спершу йому написала. Тобто скинула фото дідуся з питанням чи не знає він його.
– Діда Миколу батько впізнав, – продовжує Денис, – адже мій дід Василь, батько мого батька, є рідним братом того Миколи з фото. Так вияснилось, що Лідія Миколаївна та мій батько, Сергій Васильович, двоюрідні брат та сестра. Дід мій, Василь Тихонович Парфілко народився в 1931 році в багатодітній родині на Близнюківщині. Їх у батьків було дев’ятеро. І доля у кожного склалась по-різному. Дід Василь з молоду приїхав сюди, до Барвінкового. Спочатку на Хлібній Базі влаштувався, а потім перейшов до автопарку на пасажирську колону. Тут все життя працював. Тут й родину свою створив.
А от про діда Миколу знаю мало, розповідали, що в нього сімейне життя склалось не відразу. А коли його донька нас знайшла, звичайно і здивувались і дуже зраділи. Адже все-таки рідня. Якийсь час переписувались, телефоном спілкувались, але все ніяк не могли зустрітись. Весь час щось заважало. То робота, то сімейні справи, то через цей карантин… А коли дізнався, що їду у відрядження до Кам’янського, одразу вирішив, що хоч привітатись заїду, обов’язково. Бо тітка Лідія тепер саме там проживає зі своєю родиною. Навіть сина свого, Олега взяв з собою. Зустріч була звичайно теплою, емоційною. І поговорити було про що. Тітка свою історію розповіла, тож тепер і родинні пазли складаються в єдину картину. Лідія Миколаївна ще маленькою була, їй мама розповідала, що батько родом з Близнюківщини. Що з великої родини. Не склалось сімейне життя, чомусь не порозумілись, поїхав батько до Лозової. Рік жив там. Але й там не склалось, тож повернувся на батьківську землю. Нажаль, так донька з батьком й не зустрілись, не судилося. Але дізналась вона, що по батькові має ще семеро рідних сестер й братів. Лідія найстарша, а різниця між нею та наймолодшою сестрою рівно 35 років. В молодості Лідія Миколаївна вийшла заміж, виїхала молода родина до Мурманської області.А коли з чоловіком пішли на пенсію, повернулись до Дніпродзержинська. Так вже доля склалась, поховали доньку. Єдина турбота лишилась – онук. Рідних почала шукати, коли маму вже поховала. Можна тільки уявити, як зраділа, що має стільки родичів. Ще не з усіма вдалось зустрітись, але нагода буде ще, і не одна.
У грудні Лідія Миколаївна відзначатиме 70-річчя. Тож сподівається, що за святковим столом збереться вся велика родина. Добре, що знайшлись. В житті – як на довгій ниві – буває всякого. Та головне, не губитись. Адже родина –це найбільша цінність у світі. Бережіть один одного. І щоб не сталось, підтримуйте зв’язок – це дуже важливо.
