Мені пощастило бути присутньою на її зустрічі з учнями 4-5 класів Барвінківського ліцею № 1. Треба сказати, що письменниця вже відвідувала гостинні стіни цього навчального закладу і має там друзів серед учнів.

Як розповіла нам заступник директора з навчально-виховної роботи ліцею Галина Щолок: «Пані Світлана проводила зустрічі з учнями, де були цікаві активності, запросила дітей до участі у акції «Читаємо з Ланою Ра», в рамках якої  діти не просто читали художню літературу,  а заповнювали читацький щоденник, фотографувалися з прочитаною книгою і до неї писали (від руки!) свої висновки, думки, враження, власноруч малювали ілюстрації. Все це вони виставляли на сторінці в Фейсбук, яка так і називається: «Читаємо з Ланою Ра». До речі, на заставці цієї сторінки авторка поставила фото з  барвінківськими дітлахами. Так ось, серед активних читачів і дописувачів хочеться відмітити Маслюка Михайла, Сіроштана Назара, Сугоняко Уляну. Діти переглядали дописи своїх друзів, знайомих, бачили, що участь у акції беруть діти з усієї України, що читають, отже читати — цікаво і круто!»

Завідувачка шкільною бібліотекою Тетяна Сугоняко з вдячністю говорила про те, що Дитячий фонд Лани Ра надсилав дітям гарно ілюстровані цікаві книжки, адже це привертає увагу школярів до читання, до розвитку.

А, тим часом,  яскраву залу вже заповнювали  учні 4-5 класів, що прийшли на захід. Зустріли діти письменницю тепло, як добру знайому, тисли руки, багатьох пані Світлана знала на ім`я, розпитувала про прочитане, цікавилася враженнями.  Діти залюбки розповідали. Знаєте, це було так щиро, тепло. Почала мисткиня розмову з того, що вручила подарунок Улянці Сугоняко як переможниці читацького конкурсу серед учнів 4-5 класів.

А  далі була дружня невимушена розмова про книжки, письменниця повідала, що в кожній книжці автор ховає якусь цікаву таємницю, і лише прочитавши до кінця, можна її дізнатися. Говорили про те, що книжки — то цілий Всесвіт,  що про все написано в гарних книжках.

Ділилися співрозмовники і планами на майбутнє, щиро розповідали, якою б професією хотіли оволодіти. Мріють діти стати хто співаком,  хто ветеринаром, художником, поліцейським, пожежником, лікарем, програмістом, військовим.

Говорилося, що для того, щоб стати професіоналом, потрібно серйозно і відповідально навчатися. До речі, про те, що будь-яккій професії треба вчитися, дітям були  показані цікаві і повчальні мультфільми. І, навіть, розповіла пані Світлана, як же робляться оці мультики.

Діти жваво обговорювали, ділилися планами і враженнями. І так було приємно дивитися і слухати, коли учні і розмову вести уміють,  і поводяться гідно — і невимушено і, разом з тим, з пошаною до гості і вчителів. А це, скажу я вам, показник і рівня виховання,  і культури, важливої виховної роботи, що проводиться і в родині, і на уроках.

Слухали присутні уривок з книжки письменниці «Щоденник котячих мандрів», де в дотепній і веселій формі розповіді від імені котика дізналися багато цікавого і про історію, що переплітаєтся з сьогоденням,  і про природу.

Заохочувала  пані Світлана дітей вивчати минуле рідного краю, відвідувати музей, цікавилася місцями, де побували,  радила вести щоденники  таких подорожей. А для наступної зустрічі запропонувала дітям, щоб вони дізналися і розповіли цікаву легенду про свій рідний Барвінківський край.

І наостанок сказала: «Давайте домовимося, що сьогодні кожен візьме в бібліотеці книжку, і той, хто ще не долучився до нашої читальної акції у ФБ, Телеграм чи Інстаграм — долучайтесь». Потім дітлахи отримали подарунки від письменниці, залюбки сфотографувалися на згадку.

А тим часом на пані Світлану вже чекала інша вікова група учнів ліцею. З ними теж відбулася цікава і корисна зустріч. Звичайно, про всі такі заходи написати неможливо, та варто згадати про «родзинку”: Сіроштан Назар, отримавши подарунок від письменниці як активний учасник акції  «Читаємо з Ланою Ра», зробив і зі свого боку подарунок— книжку нашого місцевого краєзнавця Віктора Мандрики «Рідне місто Барвінкове». Сказав, що, хоч книжка і для дорослих, та прочитав її сам, і дарує пані Світлані. Письменниця, в свою чергу, щиро подякувала і сказала, що планує написати дитячу книгу про історію Барвінківщини.

—Мені з дітьми набагато легше. Бо  діти — щира аудиторія, коли до них з душею — вони відкриті, залюбки йдуть назустріч. Тут відразу бачиш реакцію, розумієш, як сприймається те, що ти робиш. У мене є і доросла п`єса, її сенс — підтримка тих, хто шукає себе.

—Це важке питання. Знаєте, отоді, перед самим повномасштабним вторгненням (а інформація, здогадки про війну вже були присутні) діти цікавилися,  де ховатися, що робити, то я вірила в людство, що воно  в ХХІ столітті не може бути таким жорстоким і примітивним, щоб допустити війну. Вірила, що допоможуть, захистять, але… Я, виходить, обманулася сама і обманула дітей. Це страшно сприймати — світ зрадив дітей,  і я також. І я одразу включилася в роботу — вже з 24 лютого проводила щоденні зустрічі з дітьми, онлайн спілкування. Ми  малювали, щоб випустити  емоції, щоб внести в життя світле і яскраве. Потім зустрічі стала проводити трішки рідше, та, попри всю зайнятість, намагаюся приділяти їм якомога більше уваги. Діти і зараз читають, мріють — а це важливо.

— Просто сухо розповідати їм, що, мовляв, оце потрібно і корисно — марна справа. Дітей треба зацікавити, аргументувати, пояснити, навіщо це їм  потрібно. І книжка повинна бути і цікавою,  і яскравою. Я сама роблю верстку своїх книжок,  компоную текст з ілюстраціями, щоб гармонійно одне доповнювало інше. Бо коли працюєш для дітей — все повинне бути найкраще. Наші діти на те заслуговують.

Фото автора